Кілька думок про літтусівки і провокації

*
У неділю побувала на черговій зустрічі Клубу київських поетів. І вчергове переконалась, скільки дійсно талановитих людей є відомими лише по літературних тусівках. Тоді як літературний простір, професійні оглядацько-літературні сайти заполонили професійні літератори, з яких читати цікаво одиниць. Проте критикою (тобто псевдокритикою, яка робиться по дружбі) творчість цієї літературної маси подається як  вартісна, провокуються штучні дискусії, робляться піар-ходи…

*
У Клубі кілька людей заговорили про якусь провокацію Спірідончевої. Я вже зраділа, що прочитали мій роман “Бізнес-провокація”, а виявляється – не та провокація.
Ще весною після Медвіну я публікувала статтю-роздуми про те, як літератори з кожної фігні в інформаційному полі роздувають ПОДІЮ. Тобто було, наприклад, щось маленьке, непримітне, а десь на сайтах пишуть,  що “пройшла презентація”, сфоткали кілька людей, що спинились подивитись і пішли далі – а їх фотки подають так, ніби прийшла купа глядачів. Вже не кажучи про псевдорецензії, якими вихваляють твори по дружбі. Не знаю як кого, а мене ця ситуація обурювала і зараз обурює. Я не називала імен, бо це загальна картина в нашій літературі, проте деякі особи сприйняли це на свою особисту адресу і побігли зі мною сваритися під моєю статтею, а коли зрозуміли, що лоханулись, видавши самих себе, то мою публікацію обізвали провокацією)))
Якраз перед цим одна дуже амбіційна поетша С.Балагула після Медвіну опублікувала свій присолоджений випєндрьожик типу “Мєчти сбиваются!!!” А я була свідком описаних там подій і знаю, що саме там присолоджено і наскільки. А ще там були наші Зеленоглазая и Лана, які були безпосередньо задіяні в тих проектах. Коротше, люди сприйняли це на свій рахунок і…
В моїй статті не було жодного прізвища і жодного натяку на конкретну подію, в ній було узагальнено те, чим я дійсно обурююсь… І коли в мій матеріал увірвалась Зеленоглазая з коментами “Я от тебя такого не ожидала”, “ти завідуєш”, “тебя все забилі” – я, м”яко  кажучи, офігєла. Чесно, не чекала. А потім прибігла балагуляча підмога і почала під моєю публікацією срач.
Зрештою я рада, що так сталось. Люди протупили і викрили себе і свою ж нечесність у висвітленні своїх “успіхів”. А потім – нічого робити – стали шукати винних і поширювати плітки, ніби Тоня Спірідончева влаштувала їм провокацію)))
Та не було ніякої провокації! Самі посудіть: моя стаття “Не-про-Медвін”  🙂

*
Так, раз вже піднялась тема весняних медвінівських подій, я згадала, що Федоренко десь обурювався, що я вставила в свою статтю відео з його другом, де  той співає “Песню мартовского кота”. Ок, видаляю. Веселе відео було, позитивне таке… сподіваюсь, Олексій собі його скачав.

*
Нє, взагалі це все така фігня – скандали, мікроскандали, звинувачення… 🙂

Мікс різних думок

«Бізнес-провокація»

Ця книжка зараз перевидається. Якраз знаходиться у друкарні. Поїде (обіцяють) на Львівський форум видавців. Те, що видавництва живуть від Медвіну до Медвіну, а від Медвіну до Форуму – я знала. Якраз перед цими книжковими ярмарками друкарні просто завалені замовленнями. Але для мене було новиною, що оскільки все робиться «в останню хвилину», друкарні не встигають понадруковувати повні тиражі, а тому друкують всього потроху і везуть не на склади видавництв, а самотужки прямо на ярмарок. А вже коли ярмарок відгуде, то можна спокійно роздивитись якість надрукованого і решту додрукувати)))

 

Літературне стадо

Всі їдуть на Форум, потім всі їдуть на Медвін. Бо це нібито найкращі площадки для самореклами. А в мене така апатія до цього виробилась… Ці стадні забіги літераторів… Нічого не хочеться. Хочеться на море.

 

Ще «Бізнес-провокація»

Забула сказати. Видавництво прогнало книжку ще раз через коректора з якихсь журналістських кіл. Звідти мені передали, що «Бізнес-провокацію» треба видавати студентам журфаків замість підручників. Тішуся. Мені перед цим майже те саме говорили двоє людей, які викладають журналістику. Але «Бізнес-провокація» – це не підручник, це стьоб над усіляким ідіотизмом, і там все ж більше про бізнес.

 

Відкладання і викидання нафіг

Завжди дуже вагаюсь щодо своїх творів – чи треба їх публікувати, чи варті вони хоч якоїсь уваги. Вони завжди в мене важко проходять самоцензуру.

Перше, що я хотіла викинути нафіг, були найдревніші вірші, які писалися ще в шкільні і трохи в студентські роки. Але я їх пошкодувала. Опрацювала, і з них вийшла «Весна-поетеса». Проте моє ставлення до неї дуже мінливе. То я пишаюся нею, то хочеться вилучити її з торгівельних мереж))) Хоча розумію, що до якості книжки це не має жодного відношення. Це десь так само як з особистими фотографіями – проходить якийсь рік і хочеться видалити їх з альбому.

«Бізнес-провокацію» я відкладала три роки. Знову ж таки не було впевненості, що вона когось зацікавить.

Зараз вагаюсь ще з однією книжкою… жіночо-молодіжної прози. Кручу її по-різному, думаю, що в ній викреслити… І чи не викинути нафіг кілька оповідань? Чи не надто вона… еммм… не знаю яка. Насправді вона вже проанонсована навіть на останній сторінці «Бізнес-провокації» і мене вже кілька разів спитали «ну так де? ну так як? коли буде рукопис?», але я тупо тягну час))) З одного боку мені для початку хочеться подивитись, як піде «провокація», з іншого, є деякі плюси в тому, щоб відтягнути її на 2012 рік, а не видавати наприкінці 2011-го. Але найбільше – це дуже ідіотська ситуація))) – мені не хочеться показувати її редакторам. Там троє редакторів-чоловіків і мені так не хочеться їм ці тексти показувати, що просто триндєц.

З новою поетичною збіркою поки що простіше, бо до неї ще далеко і найбільші вагання ще попереду. Тим не менше близько половини віршів, які імовірно до неї увійдуть, ще в інтернеті не публікувались і публікувати їх мені не хочеться.

Іноді здається, що уся ця «літературна діяльність» – відбувається чисто для власного задоволення, для власного его чи для ілюзії самореалізації, дідько його знає. Тішить лиш, що іноді хтось читає)))

Проте я й досі не впевнена, що це моє. Може, треба все кинути, запихнути подалі ці рукописи, заспокоїтись із цими книжками, залишити у спокої літературні сайти (на яких, до речі, існує лиш ілюзія читання) і зайнятись чимсь більш корисним. Математикою, ги-ги. Умію ж я робити усілякі фінансові аналізи з графіками статистики і прогнозів)))

Гаразд, математику можна залишити на «після-декрету». А зараз все одно треба себе чимсь займати. Не сидіти ж безвилазно на мам-форумах, як це інші жіночки роблять.

 

Маленькі трагедії жінки

Чи трагедії маленької жінки. Ще не знаю, як це назвати, але слово «маленькі» використовуватиметься іронічно. А може, взагалі назва буде іншою. Проте, я ще не вирішила, якою.

Це моя міні-збірка віршів до україномовної поетичної збірки Клубу київських поетів. Це 10 віршів про жінку (жінки у віршах усі різні і, звичайно ж, уявні… хоча зустріти таких можна щодень). Вибрані для друку твори об’єднує візуалізація образів, еротизація текстів і наскрізна проблема жіночої нереалізованості.

Встреча поэтов

В воскресенье съездила на встречу Клуба киевских поэтов. Получила массу позитива и легкое похмелье. В зале кафе, где встречается Клуб, сделан ремонт, сменен дизайн. Ведь заведение официально поменяло ориентацию со спорт-бара на арт-спорт-бар. Теперь в малом зале виниловые пластинки, гитары, ч/б репродукции, мягкие диваны с подставками для напитков… мягкие цвета. Классно! Приходишь – и отдыхаешь! И главное – читаешь стихи! Ирванец когда-то назвал чтение стихов публичной мастурбацией. Грубо, но в яблочко. Народ обожает читать стихи на публику!

Так, и еще одно: готовится новый сборник стихов Клуба. Точнее, их готовится сразу четыре. Но мне интересен лишь один – сборник поэзий на украинском языке. Сейчас нужно этим вплотную заняться. У нас там украиноязычных поэтов мало (в смысле тех, у кого украинский – основной язык творчества), но мы самые классные! 🙂

90a2310928dd

Во дворе нашего когда-то Трек-бара

Увлеклась я стихотворчеством и поняла – пора с этим завязывать…

Увлеклась я стихотворчеством… И поняла – пора с этим завязывать (временно). Чтобы заняться более прозаичной, хоть и околотворческой работой. Есть два проекта, которые нужно довести до ума уже сейчас. Времени вобрез. И на них нужно бросить все силы. А стихотворчество мешает работать, отвлекает, перетягивает на себя время, расслабляет…

На самом деле творчество – это большой расслабон. Творится легко и в кайф. А вот довести до ума натворенное, технически обработать, скомпилировать, придать оболочку, перевести в другой жанровый формат – это уже работа, заняться которой нужно себя заставить. По сути, это тоже творческая работа, с одной лишь разницей. Когда пишешь, работаешь с живым материалом, с животрепещущей фантазией, а когда “доводишь до ума” – имеешь дело с собственным творческим пережитком. Но от этого никуда не денешься…

Началось веселенькое…

Так как на сайте гражданской журналистики ХайВей снова началась вырезка коментов неугодных, я сделала скрины с форума, где зацепилась тема моего давнего конфликта с Балагулой. На всякий случай. Пусть это здесь полежит.

33214890 77259854

Моя нова поетична збірка

Вже зрозуміло, що вона буде. Остаточно вималювалась її концепція, навіть дизайн. Вірші, що з різних ракурсів дивляться на певне коло проблем, створюючи об’ємність їх розкриття,  вже скомплектувались у відокремлені цикли. Таких тематичних підбірок буде 9, і вони будуть вишикувані у книжці у певній логічній послідовності. Усі вірші – українською мовою. Назву і концепцію збірки поки що не розкриваю. Нове видання буде далеко не таким юним і наївним, як «Весна-поетеса» (до речі, «Весна-поетеса» за задумом теж отримає новий дизайн). Імовірно, що збірка матиме сюрприз-додаток. Вона стане другою моєю поетичною збіркою і четвертою книжкою.
Вимальовується такий перелік книжок:

«Весна-поетеса» (2009) – поетична збірка.

«Бізнес-провокація» (2011) – гумористичний роман (російською мовою), зараз перевидається.

«_____» (назву поки що не розкриваю, на те є причини, розповім пізніше) –  збірка малої прози українською мовою, готується до друку.

«_____» – нова поетична збірка, у зібраному вигляді існує тільки в моїй уяві.

 

Перечитавши багато чужих збірок віршів (участь в літтусівках дається взнаки), я зрозуміла, що «потолок» для такої книжки – 128 сторінок. Великі за обсягом збірки не читаються. Вони дочитуються до четвертини-половини і відкладаються. І повернутись до них уже складно. Особливо якщо вірші якісь однорідні. 96-128  сторінок – оптимальний обсяг. Саме такий обсяг в моєї «Весни-поетеси» – 128 сторінок, і стільки ж матиме (для симетрії 🙂 моя друга поетична збірка. Лиш проблемка: віршів у неї набирається трохи більше, ніж на 128. Доведеться або щось із неї виймати, або знайти верстальника-віртуоза.

Книжки

Перехресне рецензування

Сьогодні створила на форумі літстудії “Перехресті” нову тему “Перехресне рецензування”. Гадаю, для замкненого (крім деяких розпіарених зірок) літературного середовища така річ на часі. Чесне дружнє рецензування. Текст мого повідомлення:

Усім доброго дня!
Я вже півдня без діла тиняюся інтернетом і мені раптом спала на думку така річ. Може, не дуже реальна… чи не дуже притомна, але…
Що як зробити на сайті рубрику “Перехресне рецензування”? Ми знаємо, хто в нас що і як пише, маємо книжки один одного, читали (напевно), але усі їх обговорення не виходять за рамки студії. Самі собі зібралися, поговорили і розійшлись. Почитали, собі щось подумали і ніде не зафіксували свої враження письмово, за деякими виключеннями.
Що поганого в тому, якщо кожний спробує розповісти про книжку (чи добірку творів, якщо нема книжки) інших, дати їм характеристику, наголосити, що зацікавило/вразило. Сумніви в об’єктивності? Давайте домовимось, що рецензія має принаймні намагатись наближатись до об’єктивності.
Творчість треба не тільки “писати”, але й розповідати про неї, і не лише усно, бо усне має обмежене коло слухачів.
Хто що думає?
smile

Отаке… Відповідей ще нема. Чекаю.

На фото – книжки учасників літстудії “Перехрестя”.

Информация Клуба Киевских поэтов

Киевляне имеют возможность приобрести книги наших авторов в книжном магазине “Читайка”, что на Петровке. Магазин находится недалеко от выхода из метро “Петровка”, на территории Книжного рынка.
Убедительная просьба ко всем нашим поэтам и гостям страницы: не поленитесь, сходите в магазин! Поддержите весьма полезное начинание – появление наших книг в книжной сети!
Для проживающих не в Киеве есть возможность приобрести наши книги и в Интернет-магазине:

EMсборник “Эсперанто многоточий”, –

сборник “Резонанс“, –

авторская книга стихов Марии Ротарь, –

авторская книга стихов Надежды Чорноморец, –

Заказывайте, читайте! Поддержите поэтов клуба!

Перша презентація “Бізнес-провокації”

Спекотного липневого вечора у бібліотеці № 9 відбулась перша презентація мого гумористичного роману “Бізнес-провокація” у форматі “для своїх”. У даному випадку – для учасників літстудії “Перехрестя”.

Я розповідала, як він створювався, де бралися герої. Зачитувала найкумедніші фрагменти. Здається, в усіх – і в мене, і в “перехрестян” враження залишились хороші. 🙂

За фотомиті дякую Вікторії Осташ. 🙂

Літературна Країна мрій і поетичні читання під дощем

Чи добре проходять літературні читання під дощем? От якраз сьогодні мені довелося в таких взяти участь – на Літературній Країні мрій, що цими вихідними проходить на Співочому полі. Коли я підійшла до літературної сцени Курінь, яку організатори називають експериментальною… Навіть не так. Спочатку я її не помітила і пройшла мимо, довелося повернутись і знов шукати її між палаток, в яких видавництва розклали свою книжкову продукцію. Виявилося, що я спершу не побачила Курінь, тому що якраз перед сценою нашвидкоруч встановили накриття для глядачів, аби ті не мокли під дощем. Над сценою ж ніякого накриття не було.

На читання зібрались автори літературного сайту «Гоголівська академія». Усі сховались під невеличке накриття, призначене для глядачів, і говорили між собою. Ішов дощ, глядачів не було, а потенційні проходили повз не зупиняючись. Початок спізнювався. На сцену не могли встановити мікрофони, оскільки їм не можна мокнути під дощем, а гілляччя горіха – захист дуже відносний.

Початок відтягувався і за таких обставин починати було морально тяжко. Підійшов хтось із Капранових спитати, як у нас справи і чи добре влаштувались. Хтось покликав бандуристів – Данила Носко і Юрка Миронця (от що значить – тусівка!), які мали виступати двома годинами пізніше на головній Літературній сцені в кобзарському слемі. Коли пролунали перші переливи струн, стало зрозуміло – з музикою захід має більше шансів привернути до себе увагу. І от почалось:  хлопці заграли і заспівали – гарно, обоє мають добрі голоси, пісні, очевидно, підбирались рідковживані, яких щодень не почуєш, але запальні, веселі, енергійні. Хоча, звісно, багато залежить від виконання, і в даному випадку хлопцям вдалось створити атмосферу молодіжного (!) етнічного свята.

Зі сцени спустили мікрофони під накриття і виступаючі знаходились в безпосередній близькості від глядачів, які вже спинялись перед Куренем і здебільшого стояли під парасолями, бо під накриттям місця було мало. Певною мірою це було схоже на казкову рукавичко, але в тісноті якось тепліше і дружніше. Від Гоголівської академії виступили я – Антоніна Спірідончева (мене по-джентельменськи пропустили читати першою :-)), Діма Княжич, Олексій Ганзенко, Богдан Ступак та Заза Пауалішвілі. Розбавляли поезію запальними піснями бандуристи Данило Носко і Юрко Миронець, вони ж і закривали захід.

Виступаючим біля мікрофона  вода з накриття лилась прямо за комір, але посунутись було складно через обмаль місця. Я промокла і змерзла, але враження все одно приємні, настрій піднесений. Я пошкодувала лиш про те, що не взяла відеокамеру.
Continue reading

Клубу київських поетів – 1 рік

Клуб київських поетів відсвяткував свій перший День народження. Рік зустрічей в реалі. Поети, що тихенько сиділи за своїми комп’ютерами і публікували вірші на поетичних сайтах, отримали можливість засідати в трек-барі “Кубок” і спілкуватись, ділитись творчістю без інтернет-посередників.

А все починалось із кличу Оксани Бойко на форумі журналу “Стіна”: мовляв, давайте зустрічатись в офф-лайні! Є вільне приміщення в барі-ресторані і величезне бажання зібрати разом творчих людей – що ще треба? І ось!

Перша зустріч “Київських поетів” відбулась 6 червня у трек-барі “Кубок”. А компанія була така: Марина Київська, Антоніна Спірідончева, Оксана Усова-Бойко, Ірина Грейс, Іра Арт, Зеленоглаза Наталі, Тщеслав Поверхаєв і Василь Ростовський.

День народження відсвяткували зі спогадами, обговореннями і звичайно ж читанням віршів. Стіл ломився від наїдків, алкоголь надихав і запалював учасників. Гості офіційно вітали один одного в трапезній залі, підводили підсумки року, розповідали, хто і чого досяг. А неофіційно – гуртувались за розмовами на літній площадці. Звучали жарти, виголошувалися тости, були веселощі і навіть танці. А що? Свято ж! 🙂

Нас було багато! У святкуванні Дня народження взяли участь постійні учасники Клубу київських поетів Оксана Усова-Бойко, Олег Нікоф, Антоніна Спірідончева, Надія Чорноморець, Олександр Тарадов, Олена Кочергіна, Віра Свистун, Олена Войнаровська, Юлія Клібанська, Хелена Фісої, Вікторія Науменко, Дарія Савицька, Володимир Пономаренко, Ольга Кипніс, Ігор Сокол, Роберт Тучин, Микола Колесник, Влад Кучерявий.
Continue reading

Бизнес-провокация. У меня вышла новая книга!

Ура! У меня вышла новая книга! В этот раз юмористический роман “Бизнес-провокация”. Он был написан еще во время моей первой “ходки” в декретный отпуск – в 2007 году. Тогда его главным предназначением было – развлекать моих коллег, которым, в отличие от меня, приходилось пахать от звонка до звонка в офисе. Компанию, где разворачиваются действия, с ее офисом, аффилированными структурами, этапами развития бизнеса и главное – героями и событиями я (предусмотрительно) выдумала. И сделала роман максимально “оторванным от мира сего”, чтоб никто с рынка мас-медиа не пытался себя в нем узнавать. Хотя всё, конечно, взято из жизни, вопрос только в концентрации и яркости подачи.  Сразу предупреждаю, что роман юмористический, с обилием бизнес-слэнга, смешных ситуаций и диалогов. Ниже привожу более подробную информацию о романе, которая вошла непосредственно в книгу.s94267682

Аннотация:

Это роман о топ-менеджерах и учредителях, манерах управления и принятия решений, о бизнес-процессах, а также о пиаре и журналистике. На первый взгляд, все они в романе «не от мира сего» – потому что автор над ними жестоко пошутил, но… Иногда вам будет казаться, что события происходят у вас в офисе, и с героями вы тоже знакомы.

Вместо рецензии

(опубликовано в книге в качестве предисловия)

По идее – в этом месте должна быть напечатана рецензия на роман «Бизнес-провокация». Мы так привыкли – кто-то (обычно знакомый литератор) обязательно должен похвалить произведение и самого автора в предисловии. Рассказать, какие острые социальные проблемы затрагиваются, насколько глубоки и ярки образы героев, какие морально-этические ценности автор взялся донести читателю, отметить чистоту и богатство языка, а если этого не хватает на достаточный для рецензии объем, можно еще вкратце пересказать сюжет. Хорошим тоном считается как бы между прочим сказать о литературной ценности произведения и его важной роли в отечественном литературном процессе.

Вам интересно читать предисловия, зная, что они заведомо необъективны?.. Как сказала бы моя героиня Виктория Гребенюк:

– Нет. Мы не все остальные. Если кому-то так нужна рецензия, пусть он сам ее и напишет. А мы не будем заниматься пустой тратой времени.

Я с ней согласилась. Она неглупая женщина: экономист, аналитик и, кстати генеральный директор будущего бизнес-гиганта.

Но хоть что-то сказать о романе надо. Я спокойно могу доверить это другому своему герою – Олегу Безручко. Он больше остальных смыслит в литературе и творчестве. Я уже вижу, как он почешет лоб и начнет протяжно формулировать свою мысль:

– Если вам интересно мое мнение, то я скажу, но после этого не обижайтесь. Авторша зачем-то облюбовала гротескную форму передачи накопленного материала. Куда не плюнь, везде этот гротеск! Будто нам взяли и подменили наш мир – дали другой, без цензуры и разных других ограничений. Но я бы этого не читал, слишком массовая литература, всем все понятно, всем смешно… Виктория уже листала роман, сказала, что «миленько так…» Это в ее обывательском вкусе… Странно, что к нам в офис не укомплектовали Катю Пушкареву… Вот нет, чтобы запрятать идею в глубокий образ – для избранных так сказать…

К слову, Олег Безручко не только генпродюссер телеканала, он еще человек с тонкой поэтической душой, глубоким патриотизмом и мастер самопроизвольных дефиниций из теории литературы. А вот Аю Вундерман, пиар-директора, от его слов бы передернуло. Она бы застыла в полушаге от Олега и запротестовала:

– Котик! Не вздумай где-то вслух вспоминать Пушкареву! А то ты вечно выползешь на какую-то пресс-конференцию, а мне потом – заглаживай! Запомни, бусинка! Если ты решишься где-то проговориться о романе – постарайся для начала сделать так, чтобы он тебе понравился!

– Не могу! Авторша над нами поиздевалась! Как мне это может нравиться?! Я даже не знаю, положительный я герой или отрицательный!

– Пупсик! Не мучь себя! Она же тебе сказала, что в романе все герои не положительные и не отрицательные. Они – своеобразные! Как в жизни.

– Для меня фраза «такой как в жизни» звучит, как ругательство! Тем более с приставкой «своеобразный»!.. Единственное, в чем я с авторшей согласен – что роман на русском языке. Мне, конечно, это страшно не нравится, но литература должна быть честной. В крупных офисах говорят на русском, и бизнес-сленг тоже русскоязычный. Хотя я сначала грешным делом подумал, что она решила в российское издательство податься…

Тогда Ая глубоко вздохнет. На ее ладони откуда-то возьмется чашка с цветочным чаем и японским иероглифом. Она воскликнет:

– Ты что?! Я категорически против, чтобы нас – в российское издательство! Они там с их шовинизмом не поймут, почему мы тут с нашим национализмом их так не любим!

– Ая, хватит мудрствовать! Что у нас там с пиаром? – встрянет Виктория.

– С пиаром – нужно сразу всем сказать: «Если вам не интересно смеяться над повседневной жизнью офиса и придурями директорского и учредительного состава – не покупайте и не читайте эту книжку!» Нам ведь не нужны плохие отклики. Правильно я говорю?

– Не смей отсекать аудиторию! – в ужасе выкрикнет директриса.

– Викуся, бегемотик… Я не знаю, чему тебя там учили на твоем ExecutiveМВА, но я долго изучала и практиковала восточные эзотерические учения – и у меня чутье…

– Ая! Бизнес работает по финансовым и маркетинговым правилам!!! Нельзя аргументировать принятие серьезных решений – чутьем!..

– Извини, кошечка. Ты сама по-эмбиэевски распределила обязанности и делегировала мне свободу принятия решений в моей зоне ответственности. Так что теперь терпи…

– Никогда больше мне этого не говори!..

Ая мило улыбнется:

– Да, давайте уже закругляться. А то пока мы здесь обсуждаем роман, Димка там пилит откаты!

Зато Сергей Никифоров, основатель бизнес-империи и собственник капитала, ехидно посмеиваясь и потягивая Jack Daniels, напишет из Лондона своим юристам:

– Эх, плакали мои деньги! Но… я устал от слишком правильных рыночных правил, хочется уже рискнуть… Да! Нужно дать ребятам шанс. Хоть узнаем, что это за роман…

DSC_1939-1

п.с. И я себя почувствовала не от мира сего, пока проводила фотосессию своим книжкам)))))

После концерта

После концерта в Доме офицеров, посвященного Дню Победы (где я не выступала, а только фотографировала) небольшой компанией соклубников мы пошли прогуляться, посидеть, поговорить… Обсуждали идеи новых выступлений и проектов, литературную тусовку и просто все на свете. А время летело быстро и незаметно… 🙂

На фото Оксана Усова-Бойко, Михаил Ченин, Алла Мигай и я – Антонина Спиридончева.

Клуб Киевских поэтов – в Доме офицеров

30 апреля Клуб киевских поэтов принял участие в концерте, организованном “Всеукраинским союзом общественных объединений участников боевых действий, ветеранов военной службы и правоохранительных органов “Всеукраинский союз”. Концерт был посвящен Дню Победы и проходил в Доме офицеров. Члены Клуба читали свои стихи на военную тематику, исполняли песни. В этот раз от клуба “Киевские поэты” выступили: Юлия Чечко, Полина Овраменко, Влад Кучерявый, Евгения Молчанова, Алла Мигай, Михаил Ченин и Оксана Усова-Бойко.
Continue reading

О продвижении своего творчества в массы

Джерело: моя публікація на ХайВей.

Помните, пару лет назад одна из певиц раскрученной группы «Виа Гра» выпустила поэтический сборник? Провели презентацию, созвали журналистов. О сборнике и о том, что в него войдут фотографии обнаженной звезды, трубил весь Интернет (серьезные информационные Интернет-издания писали о ней серьезно (без насмешек), цитировали ее стихи с оговоркой, что  в школьную программу они врядли войдут). Сюжеты о сборнике появились в новостных программах телеканалов (значимость такого новостного повода для общества весьма сомнительна, что заставляет подозревать телевизионщиков в корыстолюбии). Хорошо помню, что отвели время даже на цитату одного из стихотворений  в авторском исполнении (не помню на каком канале), где вместо последнего слова прозвучало «пи», а по шевелению губ (и требованию рифмы) угадывалось «блядь».
Continue reading

Не-про-Медвін (закінчення) + вибране ВІДЕО

Отже, ця публікація має бути інформаційно насиченішою за попередню. І веселішою, бо в ній будуть вибрані відеозаписи з музичними виступами і мінімумом коментарів до них, але в кінці.

Єдине, про що хотілось би сказати в рамках розповіді про Медвін, це про конкурс малюнків «Світлий образ майбутнього планети» (до речі, не літературний), який проводив молодіжний журнал «Стіна». Бо це справді вагомий захід на Медвіні – на відміну від літературних кухонь (найпопулярніше!), де глядачі нападали на пластикові тарілки зі стравами, приготовленими літераторами, численних автограф-сесій маловідомих авторів, більшість яких просто губились на стендах, та іншого…

На відміну від тих, хто насолоджується сьогоденням, журнал «Стіна» дивиться у майбутнє – і ідеєю конкурсу («Світлий образ майбутнього планети»), і залученням до нього молодого покоління (конкурс проводився серед школярів). Учасникам пропонувалось уявити собі світле майбутнє планети і намалювати його. І це правильно, адже думка – матеріальна! (тут, може, не всі зрозуміють). А втілення ідеї (в реальному житті, а не в малюнку) починається з її задуму. Робіт надійшло дуже багато, ярмарковий стенд журналу виявився для них замалим. Однак, враження у мене неоднозначні.
Continue reading

Не про Медвін (початок)

(спровоковано “репортажами” С.Балагули і Д.Федоренка)

Книжковий Медвін – велике не лише літературне, а до певної міри мистецьке свято, насичене автограф-сесіями, поетичними читаннями, музичними і театральними виступами, виставленими світлинами, малюнками, вишивками. Насичене настільки, що навіть забуваєш, що це книжковий ярмарок, тобто торгівля книжковою (і суміжною) продукцією. На всі заходи не встигнеш і про все не розкажеш. Та й чи треба? Краще поцікавитись мистецькою програмою ярмарку і побачити усе на власні очі. Саме на власні очі!

Якщо ви помітили, я все рідше і рідше висвітлюю літературні події, на яких буваю. Банальна заклопотаність іншими справами, а ще – не хочеться говорити про те, що не сподобалось, але іншими тиражується виключно в позитивному руслі (неодмінно ж звинуватять у заздрості :-)) ). Або ж спростовувати чиїсь побрехеньки, скажімо, про «презентацію» проекту, на якому чомусь не було глядачів, а просто «презентанти» втрьох постояли з відеокамерою, самі себе познімали і на сайтах самопублікації написали, що це була дуже вдала презентація. Будьте певні, ці відео ще повилазять десь по ертекорах (чи вже повилазили – не слідкую)… А ще вам покажуть фотографії зі скупченням випадкових людей, які одразу ж після початку того чи іншого заходу розійшлись у своїх справах, залишивши захід без глядачів, але цього ви вже не дізнаєтесь – і спробуй поборотись із такими «доказами» масовки…

Зараз – ера самопіару і послужливої журналістики… Цим хворіють не лише «молоді» автори, що вийшли з інтернету на світ божий, але й «професіонали», які постворювали друковані та інтернетвидання для нібито об’єктивного висвітлення літературного процесу, але для тих, хто вже розібрався у цьому «літпроцесі», зрозуміло, що пишуть вони так чи інакше один про одного… І в цьому потоці «інформацій» губляться справді цінні речі і справді талановиті люди.

У літсередовищі вже не прийнято писати об’єктивно і чесно, це стосується як рецензій на книжки, так і висвітлення подій, бо в цьому середовищі (за відсутності журналістів, які б ним цікавились – нерейтингово!) творять «журналістику» самі «літератори». Хто голосніше кричить, того і чують. І нікому спростувати їх піар-побрехеньки, бо ті, хто міг би спростувати – самі займаються тим же, а інші – не хочуть лізти у скандали.

Доходить до смішного: люди створили собі окремий світ і самі в нього повірили. Наприклад, сайт Буквоїд напочатку року давав коментарі відомих авторів і серйозних видавців про підсумки літературного 2010 року. Один серйозний поет і видавець зазначив, що йому дуже прикро, що у 2010-му році видано дуже мало книжок із поезією, маючи на увазі не лише своє видавництво і не лише великі, орієнтовані на книжковий ринок. Коли я це прочитала, я подумала, що дядько живе десь на Марсі, настільки його твердження відірване від реальності. Але це зрозуміло: бо ж звідки йому, затусованому у коло видавців, для яких поетична продукція є «поганопродавабельною» (незалежно від якості текстів!), а тому й малодрукованою, знати, що більшість поетичних збірок виходить за кошт їх авторів і розповсюджується у поетичних тусівках і різного маштабу літературних заходах?

Тож ще раз повторюся: краще бачити все на власні очі, ніж читати викривлені статті в інтернеті, де ніхто не несе відповідальності за подачу інформації, а читач попросту втрачає орієнтацію.

Іноді я думаю, чи не впливає отаке «висвітлення» літпроцесу на те, що люди все менше купують книжки і читають? Адже прочитав в інтернеті, що гарна річ – пішов, купив, відкрив – знов надурили…

п.с. Я нічого не маю проти піару. Проти справжнього піару, коли суспільство інформується про те, що дійсно було, і про ті якості продукту, які дійсно йому належать. Я тільки «за» справжній піар. Але, на жаль, у нас в країні перейняли західну моду на PR, але спотворили суть, перетворивши його часто-густо на побрехеньки.

Отак, хотіла написати про книжкове свято, а вийшло щось сумне…

Та й для вступу до статті – завелике, але цього разу я не стала займатись самоцензурою. Значить, інформаційна складова про Медвін буде в наступній публікації. 🙂

Літстудія “Перехрестя” на Весняному Медвіні – 2011

10 квітня у літературній кав’ярні книжкового ярмарку Медвін відбулись поетичні читання від літстудії “Перехрестя”.

Зараз викладаю фото учасників – зі свого фотоапарату (крім фото №2)
Як завжди, більше фото в моєму альбомі Picasa та альбомі світлин на сайті літстудії.
Пізніше додам відео.

DSC_1670

Наталя Гончарова

356266099

Я вже підглянула фотографії, що додав Володимир Осипенко на сайті студії “Перехрестя”. Оця (зі мною) мені надзвичайно сподобалась!

DSC_1671

Вікторія Осташ і Діма Княжич

DSC_1674

Володимир Осипенко

DSC_1676

Оксана Шафаревич

DSC_1679

Вікторія Осташ, керівник літстудії “Перехрестя”

DSC_1687

DSC_1688

Валентина Захабура

DSC_1698

Юлія Бережко-Камінська

DSC_1690

Бажаючі могли придбати книжки учасників

DSC_1681