Урочисто і світло, любовно,
Аж в душі освітилось мені,
Шанували, вітали уклоном
Свято Пасхи у нас на селі.
Continue reading →

Як падав дощ, губився у волоссі,
Тонув у вільних прядках, утікав,
То пам’яттю волік в дитинство босе,
Яке під осінь сам колись украв.
Continue reading →

Сіє дощ несподіваний розпач,
Літній сум і непевність ранкову.
Різнобарвами райдуга-обруч
Обіймає плече сонцелову.
Continue reading →

Засмагли газони. Як добре було би їх збризнути,
Скропити легкою водою жорстку їхню шкіру,
Що кольором сіна вкривається мовчки, покірно.
Вмирають запечені квіти з геройством невизнаним.
Continue reading →

Місто вимотує. Ниткою сили витягує…
Мчить по гарячих артеріях транспортний струм.
Місто нервує і курить, засмикане спрагою,
Голос ослаблений глушиться шурхотом гум.
Continue reading →

1.

Вітер узявся за штору –
Так би її і поніс
В ніжно-схвильоване море
Ніжно-легких занавіс.
Continue reading →

Гонить хвилі запінене море,
Знервувалось без явних причин.
Його гніву достатньо простору,
Та замало сили для змін.
Continue reading →

Йде по галявинах чистої сині
Сонце серпневе: то вийде, то зникне…
Вогкими ковдрами, сумом осіннім
Хмари спадають на дальні будинки.
Continue reading →

Серпень – час дивитися назад,
На обжинки… Он, струнких червонодзьобих
У лелеки троє пташенят,
Поспиналися на довгі пружні ноги.
Continue reading →

Задощило уранці, зсірілося – жодного просвіту.
За годинником – день, та хоч світло в кімнаті вмикай.
А ще вчора сміялося сонечко в теплому розквіті,
Дітлахи у футболках ганяли… У літа дедлайн…
Continue reading →

Вересень – дядько у розквіті сил,
В нього волосся вже трішечки сиве.
Промені теплих очей не згасив,
Усмішка щира, привітна, щаслива…
Continue reading →

На балконі в мене осінь…
Фікус мій напружив листя,
Папороті довгі коси
Над столом моїм нависли.
Continue reading →

Клюють горобці в споришах насінини,
А голуб купає в піску сизі крила.
У платті червоному діва осіння
Босоніж іде по асфальтових брилах.
Continue reading →

Хмуріє небо,
Сіріє простір
Знебарвленого міста
Над сивою землею.
Схилившись, верби
Зненавиділи осінь,
Жбурляють в неї листям
Й звітують перед нею…
Continue reading →

Осінь сіра посвітліла,
Сонце вирвалось із хмар,
І пройшовся світом білим
Актуальний коментар:
Continue reading →

Проливається смуток дощем
Із навислої сірої хмари,
Що здавила весь простір над нами
І під тиском височує щем.
Continue reading →

Мряка, сніг, мокрий шлях – цей зимово-слизький передоз,
Сіре небо схопило й здавило все в нашому місті.
Безпорадно повзе у заторі машин Дід Мороз,
Він спішив з подарунками – вибач, старий, така дійсність.
Continue reading →

Старенький дід в червоній шубі
Із бородою в кільця грубі,
Що пружно падають на груди,
Мішок поставив на поріг.
– Ану, вгадайте, діти, що це
В мішку великому, як сонце,
Що я востаннє в цьому році
Тримаю в себе коло ніг.
Continue reading →

Небо зимове неначе в гірляндах –
Чорне, холодне і цяточки-зорі…
Море ліхтариків, сотні мільярдів,
Ціла безмежність довершених творів!
Continue reading →

Хай зимове покривало
Собі спить,
Поки радість не настала
Й не гримить.
Continue reading →