Артспільнота “Перехрестя” відсвяткувала передповноліття

15 травня у Будинку письменників відсвяткувала своє “передповноліття”, а саме 15 років від створення, київська артспільнота “Перехрестя”.

Вікторія Осташ, що очолює студію з моменту створення, та Інна Прокопович, старожил студії – влаштували справжнє театралізоване свято з детально прописаним сценарієм, в основу якого лягла ідея зустрічі через 100 років.

Численне товариство зібралось, щоб привітати “Перехрестя” з ювілеєм. Прибули “перехрестяни” всіх поколінь, друзі студії і просто гості.
Continue reading

Пісні непокори Кузьми Грищенка: не зламали полон і табори, та зламала радянська воля

Як багато імен нашої недавньої історії – загублено, втрачено, забуто. В запилених архівах списки репресованих – тисячі засланих, розстріляних за «антирадянську» діяльність. І ми їх не знаємо, як і не знаємо про їхній внесок в українську культуру і націєтворення, адже саме за це багато з них поплатились своїм обірваним життям чи зламаною долею. Із багатьох тисяч лише деякі імена виринають на поверхню завдяки зусиллям родичів, друзів і просто небайдужих. Так ми дізнались про поета Кузьму Грищенка (Олеся Журбу), що мав гарні перспективи в українській літературі і, можливо, став би відомим широкому загалу письменником, отримав прижиттєве визнання свого таланту, якби не війна, німецький полон, сталінські табори, а по реабілітації – глибока депресія, розчарованість і смерть у забутті.

Чого ж це забутого щастя струна
У серці озвалась труною?
О, краю нерідний, чужа сторона
І небо чуже наді мною…
1943 р.

Поет пройшов такими життєвими і конвойними етапами, що став незручним як радянській владі, так і новітнім патріотам. Але про все по порядку.
Continue reading

Моя рецензія на книгу про Кузьму Грищенка (Олеся Журбу)

Я чесно хотіла, щоб ця рецензія побачила світ у якомусь поважному виданні, навіть намагалась домовитись про це. Але я, дитя інтернету, вже не вмію працювати в тисячах знаків, щоб точно вписатись у шпальту чи півшпальти, чи й в колонку. Рецензію я написала давніше, а щоб опублікувати, з’ясувалось, її треба скоротити втричі або в крайньому разі вдвічі. І я вирішила не скорочувати.

Рецензію “Пісні непокори Кузьми Грищенка: не зламали полон і табори, та зламала радянська воля” можна читати за посиланням.

27 квітня виповнюється 45 років, як відійшов у засвіти Кузьма Грищенко – талановитий український поет зі складною і трагічною долею, водночас багатою на життєвий і творчий досвід. Він пізнав смак творчого життя на еміграції, притулившись до “Празької школи” під псевдонімом Олесь Журба, в норильських таборах Радянського союзу і вільним радянським поетом з єдинодозволеним соцреалізмом. Кузьма Грищенко з того покоління репресованих поетів, яке не змогло про себе розповісти ні численними публікаціями, ні спогадами свідків та учасників (на відміну від “Розстріляного Відродження” і дисидентів).
Continue reading

Диплом “Гранослова” в номінації “Літературно-критичні есеї та статті”

Оголошено переможців літературного конкурсу для творчої молоді “Гранослов”, і я серед них. 🙂 Диплом у номінації «Літературно-критичні есеї та статті» десь уже чекає на зустріч зі мною. 🙂

Мій перший раз і водночас останній шанс взяти участь у “Гранослові” виявився результативним. 🙂 Раніше я не подавала рукописів на цей конкурс, бо поки писала короткі вірші, конкурс багато років не проводився через відсутність фінансування, а коли став проводитись, я вже писали неформатні для конкурсу поеми, а більш ранні короткі вірші встигла опублікувати в книжках.

Цього року був мій останній шанс вскочити у від’їжджаючий поїзд “Гранослова”, адже конкурс молодіжний, з віковими обмеженнями, і межу на даний момент я вже переступила. Утім я мала цікавий напрацьований матеріал по амазонству в літературі, який не публікувався в газетах чи журналах (коли над ним працювала, “Гранослова” ще не було в моїх планах), його й вирішила подати на конкурс, поки вік дозволяв. 🙂 Як виявилось, не дарма. 🙂

Continue reading

Людмила Київська, або як українці протролили Пушкіна

Троляки)))
Я пішла на “Викрадену принцесу: Руслан і Людмила” тільки для того, щоб подивитись, як вони спаскудили казку. Точніше, що від Пушкіна в ній мало що лишилось, я знала; мені було цікаво, наскільки мало. Налаштована я була скептично, думала, що буду кривитися і плюватися, але десь на першій чверті фільму вже відчула, що приїду додому не дуже зла, а під кінець була цілком задоволена фільмом, бо Пушкін там, мабуть, теж чисто для тролінгу)).

Оцінювати мультик можна по-різному, але якщо оцінювати за шкалою тролінгу росіян, то я би поставила 9 з 10-ти. 🙂
Continue reading

Квартальний бложик

16.01. Ілюстрація того, як змінюється час…
Книжки-сестрички, одну укладали я і Надія Чорноморець у 2012-му, а другу я сама у 2015-му, обкладинка створювалась тоді ж (вдалось надрукувати тільки у грудні 2017-го).

Нарешті до мене доїхала моя частина примірників “Вітри часів”.
Красуні, до створення яких я доклала трохи своїх сил))

26.01. А поки більшість тиражу “Вітри часів” проходить довготривалу процедуру реєстрації в системі київських публічних бібліотек, зусиллями Олега Максименка книга знаходить свого читача – наприклад, на вечорі пам’яті Володимира Висоцького. Зі свого боку висловлюю вдячність пану Олегові і усім причетним до цієї події.
Continue reading

Зустріч з Оксаною Мазур і Любов’ю Лисенко

23 березня ми зустрілись у Києві з львівською письменницею і художницею Оксаною Мазур та її юною літераторкою-донькою Соломією – вони саме повертались з літературного туру Харківщиною, а також київською поеткою і музиканткою Любов’ю Лисенко та її донькою. Так вийшло, що я склала їм компанію в одній із київських ресторацій, хоча за первинною домовленістю зустрічались, щоб обмінятись малюнками і книжками. Компанія виявилась дуже творчою і говіркою, незважаючи на ніч, проведену у поїзді, і виснаження від багатьох презентацій та переїздів між бібліотеками населених пунктів.
Continue reading

Березневе “Перехрестя”

Зустріч студії “Перехрестя”, що відбулась 13 березня у Спілці письменників, була більше насичена розмовами, ніж представленням літературної творчості учасників, оскільки на зустріч завітали громадські активісти. Говорили трохи про політику (голова студії Вікторія Осташ делікатно присікала спроби зайти в цю тему), дещо про імпортний новітній фемінізм і фемінізм та жіночі рухи в Україні у баченні учасників зустрічі, але більше про збереження спадщини сучасних подій (зокрема спадщини Майдану) і культурні проекти, яких потребує Україна. Я вирішила, що доцільно подарувати активістці громадської організації збірку “Вітри часів” з творами патріотичного спрямування членів літклубу “Київ ПОЕТажний”.

Потім присутні поети читали свої вірші. Виступали Євген Познанський, Наталя Гончарова, Світлана Ткаченко, Антоніна Спірідончева (тобто я), Вікторія Єрусалимьска і очільниця студії Вікторія Осташ.

Я ж цього разу власних творів не представляла (та й не понаписувала нових, бо в мене зараз в пріоритетах “Орлеана”), а читала уривки статті Анатолія Карп’юка про творчість і важкий шлях через сталінські табори тонкого поета, забутого і загубленого серед безлічі імен – Кузьми Грищенка, а також його пронизливі глибокі поезії.
Continue reading

Українські Передзвони до дня народження Тараса Шевченка

9 березня 2018 року у київському Будинку письменників України вчергове лунали “Українські Передзвони”. Цього разу всеукраїнський фестиваль патріотичної поезії і пісні був приурочений дню народження Тараса Шевченка. Незмінні організатори: Тетяна Белімова, Тетяна Яровицина і Олександр Ліщенко зробили все, щоб зустріч була теплою, дружньою змістовною.

Цього разу учасників було не так багато, як зазвичай. Можливо, тому, що оголосили дату проведення фестивалю за кілька днів і не надто піарили. Тож фестиваль пройшов без перебільшення у колі друзів. Я обрала для читання жіночо-мілітарні поезії зі збірки “Вітри часів”: “Нічні відьми”, “Дівчина у віночку” і “Матір-Вітчизна”. Continue reading

День письменника в літпабі “Крапка-кома”

Цьогоріч дитяча письменниця Лариса Ніцой знову збирала друзів для святкування Дня письменника, що відзначається 3 березня. Пишучу братію приймав літпаб “Крапка-кома”. У залі зібрались і знані письменники, і менш знані, і початківці в літературі. В одному залі зійшлися і поети, і прозаїки, і дитячі письменники, яких за інших умов разом не збереш. Нагода зустрітись у такому складі випадає хіба на запрошення Ніцой – саме 3 березня. Було цікаво, творчо і п’янко. Кожен учасник показав себе на імпровізованій сцені власними творами: поезіями, презентацією книжок, чи піснями. Я читала трохи про автомобільчика-Вжутя, а трохи – з “Орлеани”.

Звичайно ж, багато фотографувались. Тут я поділюсь лише світлинами з власною участю  (не впевнена, що іншим приємно знаходити свої фото на чужому сайті). За всі фото дякую Володі Осипенко та Сергію Батурину. А альбом з усіма світлинами можна подивитись на фейсбуці за посиланням.
Continue reading

Наука, історія та екологія – пріоритети Леї і нового покоління читачів

Нарешті мені до рук потрапила книга, де герої захоплені актуальною наукою, опікуються екологією річок та ще й мають справу із міфологізованою козацькою історією. «Лея та книга казок Острова» – дебютна книга Олени Ковалинської для дітей молодшого шкільного віку.

Дівчинка Лея разом із татком-екологом, його другом-лоцманом та собакою-вовком Сірком вирушає в наукову експедицію по Дніпру.

У річці раптово почала зникати риба, і батьку Леї доручили знайти причину. Він має відібрати проби води у різних частинах Дніпра і його приток та провести дослідження. Друзі татка – історики та інженери-ентузіасти – не так давно сконструювали, а точніше модернізували козацьку чайку, обладнавши її навігаторами, зв’язком і комп’ютеризувавши. Саме на такому старовинно-сучасному судні експедиція вирушить у свою пригодницьку, як з’ясується згодом, подорож.
Continue reading

Літературний форум у Музеї Миколи Лисенка

24 лютого відбулась зустріч Літературного форуму в Музеї Миколи Лисенка, у якій я також взяла участь. Напередодні мені подзвонила Тетяна Шевчук і сказала, що її запросили туди виступити з піснями. Зокрема вона планує представити і дві пісні на мої вірші. 🙂

На зустрічах Літературного форуму я була і раніше, тож рада була побачити і почути чудових Віру Свистун і Надію Чорноморець, з якими дружимо давно, і очільників Літфоруму Анатолія Горового та Романа Кухарука, і багатьох інших, кого вже чула і кого побачила вперше.

Пісні Тетяни Шевчук були справжньою музичною окрасою зустрічі. Навіть те, що не дозволили скористатись музейним музичним центром для виводу мінусівки, не завадило передати красу мелодій і голосу. Пані Тетяні вистачило і власних колонок з телефоном, щоб мати музичний супровід, а одну пісню – на власний патріотичний вірш, в якому глибина любові, і болю – вона виконала а капела, що підсилило твір ще більше.
Continue reading

Фінальна версія “Орлеани” представлена на “Перехресті”

Учора побувала на “Перехресті” у Будинку письменників. 🙂

Нас було небагато, але з музикою і віршами. У вузькому колі комфортніше обговорювати сучасний літпроцес: йшлося про творчість лауреатки Шевченківської премії та інших номінантів, поточні літературні конкурси для молоді і школярів, нові книжки відомих авторів тощо. І нові твори, як водиться, читали. Тож вечір минув насичено.

Валерія Богуславська і Вікторія Осташ поділились новими віршами, Валентина Козак прочитала вірш до Дня св.Валентина з власної збірки. Олег Барабаш віртуозно грав на роялі і декламував власний переклад з індійської поезії. А я…

А я поставила собі за мету – будь-що закінчити нарешті свою багатостраждальну “Орлеану” і представити фінальну главу на зустрічі “Перехрестя”. Коли стимулів писати немає, змусити себе працювати над твором дуже важко. Поїздка на “Перехрестя” стала для мене таким штучно визначеним стимулом. З п’ятої ранку і до самого виїзду я її дописувала і друкувала, і вже в куртці витягала по аркушу з принтера. 6 вордівських сторінок віршованого тексту. Приємно, що на студії мою працю високо оцінили. 🙂 Було багато пропозицій, куди “Орлеану” можна відіслати… але ж що тут обговорювати, якщо вона вже всюди була… Отаке. Ще пройдуся черговою хвилею правок – і текст буде знову готовий. 🙂

Пісні Тетяни Шевчук на вірші Антоніни Спірідончевої

Дивовижний день. 🙂 Сьогодні я вперше почула пісні на власні вірші у виконанні Татьяна Шевчук. Це відбулось на зустрічі краєзнавчого об’єднання “Кияни” в бібліотеці ім. О.Грибоєдова, куди пані Тетяна мене запросила, щоб познайомитись і побачити прем’єру. Тексти покладені на таку ніжну музику і виконані так гарно, що мені не вірилось, що ці вірші мої. 🙂 Я дуже приємно вражена (і не тільки я) і дуже вдячна Тетяні Шевчук. 🙂

Особливо несподівано, що це вірші із дебютної збірки “Весна-поетеса”, яка нещодавно потрапила до київських публічних бібліотек (саме в бібліотеці пані Тетяна їх і знайшла), а кожному з п’яти покладених на музику творів вже близько 20 років. Аж самій не віриться. 🙂
Continue reading

Про згубний вплив Євгенії Більченко

Поети, як відомо, формуються у творчих середовищах. Саме середовища надають їм огранку: наприклад, підтримують новаторство, генерують ідеї, акцентують на чуттєвості, емоційності, приділяють увагу техніці, схиляються до певних виражальних засобів тощо. Від середовища великою мірою залежить, як розвинеться поет.

Розмірковуючи про творчий розвиток авторів, яких я добре знала по зустрічах у нашому клубі «Київ ПОЕТажний» і які в певний час зблизились із Євгенією Більченко, спадає на думку невтішний висновок: сильні поети потрапляють під згубний, токсичний вплив, який їх зминає, спустошує чи просто псує.
Continue reading

Українські Передзвони: презентація збірки “Вітри часів”

20 січня вдванадцяте віддзвеніли “Українські Передзвони”, які вкотре зібрали учасників з різних куточків України. Фестиваль патріотично-історичної поезії і пісні “Українські Передзвони”, цього разу був приурочений до Дня Соборності України і відбувався у стінах Будинку письменників на вул. Банковій, 2.

У фестивалі взяли участь близько 50-ти авторів та виконавців, які дарували свою творчість цілий день. Детальну розповідь і фотозвіт вже представила співорганізаторка і ведуча фестивалю Тетяна Яровицина, які можна знайти за посиланням. Тож переказувати все, що відбувалось протягом цілого фестивального дня, я не буду.

Мені ж випало представляти нову книжку Літературного клубу “Київ ПОЕТажний” – збірку поезій “Вітри часів”, яка нещодавно вийшла з друку. Я розповіла, за яким принципом обирались твори. Повідомила, що книжки вже передані усім київським публічним бібліотекам, де їх незабаром можна буде узяти і почитати. Ще дещо говорила, що можна було б сказати в кількох словах, але в мене вийшло довго і плутано. Загалом не люблю штовхати промови, та часом маю таку необхідність.
Continue reading

Мій 2017-й – рік літературної самотності і безнадії

Підбиваючи підсумки року, завжди хочеться писати про позитив. Численні фотографії з презентацій і фестивалів, де всі із сяючими усмішками, зацікавленими очима і книжками в руках – навіть мене переконують, що рік був насиченим, амбітним і успішним. У той же час всі внутрішні переживання, песимізм, розчарованість, небажання будь-що починати – залишаються поза фокусом об’єктива і рідко обговорюються публічно. А саме вони супроводжували мене впродовж усього року, створюючи відчуття літературної самотності і безнадії.
Continue reading

“Вітри часів”: примірники для бібліотек і воєнного госпіталю доставлені

Отримала новину від видавця, що наші “Вітри часів” доставлені у розподільчі відділи б-ки ім. Лесі Українки та б-ки ім. Т.Г. Шевченка для подальшого розподілення в дорослі і дитячі публічні бібліотеки м.Києва. Скоро – в кожній бібліотеці міста буде по примірнику. 🙂

Це безоплатний подарунок київським бібліотекам від київського літературного клубу Київ ПОЕТажний. За збігом обставин – новорічний. 🙂

Спасибі, Олег Федоров, за передсвяткові клопоти! І з Новим роком!

Стало відомо, що волонтерські екземпляри також готові до розповсюдження, про що написав у себе на Фейсбуці Олег Максименко, який і збирав на них кошти. 🙂
Continue reading

“Вітри часів”: про що ця книжка

Про що ця книжка? Найкраще розкажуть про збірку “Вітри часів” передмова Антоніни Спірідончевої та післямова Тетяни Яровициної.

Передмова

Книга поезій «Вітри часів» не випадково виходить на спаді читацького інтересу до творів про Майдан і війну на Донбасі.Тому що вона не про це. Вона – про патріотизм. В усіх проявах, на всій території і в усі часи. Без банальщини, пафосу і вишиватництва. Вона не з тих книжок, що шукають масового читача.
У збірці немає декларативного патріотизму. До друку обирались вірші, написані не «на тему», не «у збірку» і не «на злобу дня», але такі, що стосуються України і за якими можна оцінити ставлення авторів до подій, явищ, місць. Тому в збірці присутні екологічні, краєзнавчі, історичні мотиви, роздуми про сьогодення і те, з чим крокувати у майбутнє.

Мета збірки – представити якнайширший спектр патріотичних проявів українців: у почуттях – від квітучої любові і милування до глибокого вболівання, в реакціях на події – від молитов до радикалізму, а доброта і милосердя тут контрастують із вовчою суттю воїна.
Continue reading

Побачила світ поетична збірка “Вітри часів”

Забрали з типографії наші “Вітри часів”! 🙂
Книга складна, суперечлива, різнопоглядно патріотична… яка виявилась непотрібною ні державній, ні київській програмі з підтримки книговидання… Ця книга, повністю підготовлена, два з половиною роки чекала фінансової можливості народитись. Ну а народилась завдяки фінансовій підтримці того, кому найбільше залежало, аби ця праця з упорядкування і представлення вартісних і гідних творів не пропала безслідно.

До збірки “Вітри часів” увійшли твори патріотичної спрямованості авторів Літературного клубу “Київ ПОЕТажний” і запрошених гостей:

Надія Чорноморець
Вікторія Івченко
Антоніна Спірідончева
Влад Лоза
Юрій Рудницький
Тетяна Яровицина
Людмила Шаренко
В’ячеслав Пасенюк
Олексій Осипов
Олег Максименко

Упорядник: Антоніна Спірідончева
Післямова: Тетяна Яровицина
Видавництво: “Друкарський двір Олега Федорова”
Continue reading