Моя рецензія на книгу про Кузьму Грищенка (Олеся Журбу)

Я чесно хотіла, щоб ця рецензія побачила світ у якомусь поважному виданні, навіть намагалась домовитись про це. Але я, дитя інтернету, вже не вмію працювати в тисячах знаків, щоб точно вписатись у шпальту чи півшпальти, чи й в колонку. Рецензію я написала давніше, а щоб опублікувати, з’ясувалось, її треба скоротити втричі або в крайньому разі вдвічі. І я вирішила не скорочувати.

Рецензію “Пісні непокори Кузьми Грищенка: не зламали полон і табори, та зламала радянська воля” можна читати за посиланням.

27 квітня виповнюється 45 років, як відійшов у засвіти Кузьма Грищенко – талановитий український поет зі складною і трагічною долею, водночас багатою на життєвий і творчий досвід. Він пізнав смак творчого життя на еміграції, притулившись до “Празької школи” під псевдонімом Олесь Журба, в норильських таборах Радянського союзу і вільним радянським поетом з єдинодозволеним соцреалізмом. Кузьма Грищенко з того покоління репресованих поетів, яке не змогло про себе розповісти ні численними публікаціями, ні спогадами свідків та учасників (на відміну від “Розстріляного Відродження” і дисидентів).

Публікація даної рецензії мені особливо залежала, оскільки Кузьма Грищенко доводиться мені родичем, хоч і доволі далеким.

Це знання стало для мене несподіваним відкриттям, нижче хронологія підняття завіси.

12.03. Учора я дізналась, що в нашій родині є поет, який за свої патріотичні вірші, переконання і біографію був репресований сталінською машиною і 8 років провів у таборах – у Норильську. Завдяки хрущовській відлизі був звільнений і повернувся до Києва, де знову взявся за творчість. Кузьма Грищенко (псевдонім Олесь Журба).
Чому я дізналась про родича тільки зараз? Власне я сама від цього в шоці))
Учора ми їздили в гості до моїх батьків. В розмові якось заговорили про мої творчі потуги (батьки не сприймають їх серйозно, ставляться як до безглуздої забавки) і мама обмовилась, що “писати вірші – це в нас сімейне”. Виявляється, мають справи з віршами аж троє членів родини. Я ж знаю лише про свою тітку (мамину рідну сестру), яка закінчила філологічний факультет університету ім. Т.Г.Шевченка, писала вірші, які друкувались у різних виданнях (до власної книжки не дійшло), потім все життя працювала редактором у журналі, писала статті. В кінці 80-х вона зі своїм чоловіком активно брала участь у масових заходах за українську незалежність, але це вже інша історія. Поеткою вона себе не вважає і ворушити старе, як я розумію, не хоче.
Що ж до Кузьми Грищенка – то ця тема з відомих причин була табуйована, а потім не стало кому розказувати.
Кузьма Грищенко – це двоюрідний брат моєї бабусі (маминої мами). В дитинстві вони були дуже дружними. Життєві обставини склались так, що бабусина мама вийшла заміж вдруге в сусіднє село на протилежному березі Десни і спілкування з родичами стало епізодичним. У 1992 році моя бабуся померла, я тоді ще була дитиною. Про “дядька Кузьму” відомо тільки те, що він писав вірші і за них сидів. Моя мама його пам’ятає “юморним дядьдком”, “бистрим на вигадки”, коли одного разу він приїхав у гості після заслання. Ще вона пам’ятає, що він привіз цукерки (вона тоді ще була дитиною) – карамельки зі смаком лимону у яскравих обгортках і ті обгортки для дітей були найбільшою цінністю)) Словом, не дуже інформативні спогади. 🙂
Моя мама не знала, чи був він відомим, чи був значимим, чи був талановитим. Ну писав собі вірші, так хто їх не пише… Та й родич не надто близький (у моєї бабусі тільки рідних братів і сестер було семеро)… Мама взагалі не вважала, що це може бути важливим.
Перше, що найлегше було зробити, я приїхала додому і погуглила. Інтернет знає лише дві більш-менш інформативні публікації про Олеся Журбу: біографія у “Слові Просвіти” та стаття Анатолія Карп’юка, якому в силу обставин потрапила до рук “Захалявна книжечка” укомпонована другом Кузьми по табору Антоном Жданюком, яка містить таборовий поетичний доробок Кузьми Грищенка. Ще є кілька згадок.
З цих статей я зокрема довідалась, що перша книжка поезій під псевдонімом Олесь Журба вийшла у Празі у 1944 році за сприяння українських патріотів. Що Кузьма Грищенко зустрічався з Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Максимом Рильським. Приятелював з Михайлом Стельмахом. Вірші в нього – ті, що процитовані, безумовно, талановиті, щемкі. Після заслання він взявся доопрацьовувати і впорядковувати свої твори, хотів видати книжкою, але не встиг, помер.
Вже другий день я про це все думаю і не знаю, що мені тепер робити з отриманою інформацією.

13.03. Учора я довго розмовляла зі своєю тіткою про Кузьму Грищенка – репресованого поета і нашого родича.
Виявляється, тітка, як і моя мама, нічого не знала, що дядько Кузьма був політв’язнем. З дитинства вона знала, що дядько Кузьма писав вірші, начебто був членом Спілки письменників і що була книжка віршів (три автори під однією палітуркою), яку він привіз і подарував моїм бабі з дідом. Це було десь у 60-х, тобто вже після заслання, коли тітка ще була дитиною. Ту книжку вона читала підлітком, але мало що второпала в силі поезії і зараз не може дати характеристику тим віршам. Згодом ця книжка зникла з хати.
Як же ж тітка дізналась про репресії? Одного дня (зовсім недавно) тітка відкрила Гугл і вирішила погуглити хотянівських родичів, з якими давно урвався зв’язок. Оскільки поет Кузьма Грищенко в тому селі один, то він одразу й нагуглився. Так вона ланцюжком посилань вийшла на статтю Анатолія Карп’юка, якому в силу обставин потрапила до рук “Захалявна книжечка”, укомпонована другом Кузьми по табору Антоном Жданюком, яка містить таборовий поетичний доробок Кузьми Грищенка. Анатолій Карп’юк, вочевидь, вважав своїм моральним обов’язком провести розшуки творчого доробку поета, листування, спогадів, зв’язався з родичами (дочкою Тетяною). Тільки завдяки його пошуковій і укладацькій праці, написанню детальної статті інформація про важкий шлях Кузьми Грищенка стала доступна в мережі, за що йому величезна подяка. Інакше ми б і досі нічого не знали.
Отже, тітка поділилася відкриттям з моєю мамою, а вже мама збовтнула мені.
Тітка вважає, що баба з дідом або ретельно приховували цей факт дядькової біографії, адже “відлига” закінчилась і знов почались репресії проти культурних діячів, або ж самі нічого не знали (що малоймовірно, бо дядько Кузьма неодноразово навідувався до них в гості). Зрештою, коли він ще приїжджав, і мама, і тітка були дітьми, тож не знати вони могли ще з цієї причини (втім, що дядько був у якихсь таборах, з розмов вони розуміли). А потім тема могла стати табуйованою.
Тітка згадує Кузьму Грищенка жартівником і оптимістом. Навіть про важкі обставини він розказував легко і з гумором, наче й не було страждання. Він дуже смішно і позитивно розповідав, як у табірній їдальні вони піджартовували над сусідами – підсипали в їжу багато солі чи багато гірчиці, щоб страву неможливо було їсти – і потім всі разом сміялися. Словом, розважалися)) Це один з епізодів розповідей, який моя тітка запам’ятала.
Це, звичайно, не узгоджується із звичайним уявленням про гнітючість табірного життя. Зрештою, образ Кузьми Грищенка, яким його пам’ятають мої мама і тітка, не узгоджуються з його псевдонімом Олесь Журба, під яким у Празі вийшла його перша книжка поезій “Гримлять дороги”.
Стараннями і ентузіазмом Анатолія Карп’юка – педагога, поета і краєзнавця з м.Костопіль Рівненської області – вийшло найповніше на даний момент видання творів, листів і спогадів Кузьми Грищенка. Це вже друге видання, доповнене. Перше видання називалось “Невольничі пісні” і в каталозі Бібліотеки ім. В.І. Вернадського відсутні (в інших у Києві годі й шукати).
Друге видання називається “Пісні непокори Кузьми Грищенка” (упорядник Анатолій Карп’юк), вийшло у 2016 році коштом (як я зрозуміла) костопільського місцевого бюджету і надіслане в Бібліотеку ім. В.І. Вернадського. Там я його і спробую знайти. 🙂

14.03. Вернадка рулить!
Дізнавшись, що є в нашій родині такий родич – репресований поет Кузьма Грищенко (для моєї бабусі близький – двоюрідний брат, а для мене вже дальній родич) ми з моєю тіткою вирішили, що шукатимемо про нього інформацію. Отже, справа на місці не стоїть.
Сьогодні в бібліотеці Вернадського я взяла книгу “Пісні непокори Кузьми Грищенка”, що побачила світ на Рівненщині завдяки небайдужому досліднику і ентузіасту Анатолію Карп’юку. Перечитала, перефотографувала.
Поезія Кузьми Грищенка, безумовно, дуже талановита: красива, зболена, щемка. До збірки увійшли ті твори, які упоряднику вдалося знайти. А це здебільшого вірші із “Захалявної книжечки”, написані під час ув’язнення. Вони й представляють найбільший інтерес і найбільшу мистецьку цінність. Менше віршів, знайдених у журналі “Прапор” за 1973 рік, та інших, що написані вже після заслання. І там вже соцреалізм – банальний і безкровний. Зараз неясно, чи вони були відредаговані в редакції журналу “на вимогу часу”, чи поет сам такі писав, аби мати можливість публікуватись і нагадувати про себе хоч так…
До збірки увійшли не всі твори з тих, що вдалося знайти, а деякі подаються скороченими. Можливо, упорядник відкинув незначущі чи слабкі. Можливо, дочка поета, яка сприяла виданню цієї книги, котрісь вірші не хотіла оприлюднювати з особистих причин. Зараз мені це не відомо.
Однак ясно, що великий масив творів нині не знайдено. А це довоєнна і воєнна творчість, що була видана у Празі в 1944 році за сприяння українських патріотів – збіркою “Гримлять дороги”. Це збірки молодих авторів: про одну з них розповідала моя тітка, де три автори під однією обкладинкою, яку поет дарував моїм бабі з дідом; зі свідчень доньки Кузьми Грищенка – Тетяни, також опублікованих у виданні, можна зрозуміти, що така книжечка була не єдиною.
До книги “Пісні непокори Кузьми Грищенка” потрапило все чи майже все, що вдалося зібрати упоряднику. Тут є спогади інших поетів про Кузьму Грищенка, які також відбували покарання за антирадянську творчість і були з ним знайомі. Хоча в повній назві книги фігурує і слово “листи” – листів як таких у ній немає. Лише про кілька листів поета згадується у вступному слові з невеликими, але показовими цитатами.
Книги “Невольничі пісні”, що побачила світ у 2005 році, у Вернадці (поки що?) не знайшлось. Принаймні в електронному каталозі її немає. Утім, треба думати, вона повністю передрукована у “Пісні непокори” з деякими нововиявленими доповненнями.

Більше записів за тегом #поет_Кузьма_Грищенко_Олесь_Журба

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *