«ЧОЛОВІЧЕ ТІЛО…» : чим воно розчаровує?

%d1%87%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b2%d1%96%d1%87%d0%b5-%d1%82%d1%96%d0%bb%d0%be

Книга етнологічних досліджень “Чоловіче тіло у традиційній культурі українців” Ірини Ігнатенко особисто для мене була дуже очікуваною.

Після «Жіночого тіла…», яке є цінною науково-популярною працею, здобуло гучної слави і витримало три перевидання, повсякчас читачі задавали авторці питання: «Коли ж нарешті буде книга про чоловіче тіло?» І от, через три роки, вона побачила світ у видавництві «КСД». Я купила її при першій же нагоді.

Втім, мої очікування від «Чоловічого тіла» були завищеними (це, звісно, не вина авторки), а от деякі видавничі хитринки «КСД» відверто розчарували. Мова навіть не про целофан, яким спішно обгортали книгу для Книгарні Є начебто тому, що в ній використана сороміцька лексика з «Бандурки». Хоча та ж «Бандурка» у тій же Книгарні Є продавалась без целофану і попереджувальних наліпок. :))

Тож почнемо розбір. «Чоловіче тіло…» написане так би мовити «до пари» до «Жіночого тіла у традиційній культурі українців», тому й розглядати їх треба у парі. Про «Жіноче тіло…» я писала у рецензії «ЖІНОЧЕ ТІЛО У ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ: наукова праця про інтимне життя наших прабабусь приголомшить сучасну жінку» (до речі, мій відгук у 2013-му став першим читацьким відгуком на книгу).

«Жіночому тілу…» передувала наукова робота молодої амбітної етнологині Ірини Ігнатенко. Її робота включала в себе також польові дослідження (тобто живі розмови і запис свідчень людей, що пам’ятають старі традиції), які втілились у дисертацію, а та в свою чергу стала доступна широкому читачеві у вигляді книги «Народна медицина і магія українців». Однак в цю працю не увійшла значна частина зібраного матеріалу, що стосувалась уявлень про функціонування жіночого тіла. Цей матеріал став основою книги про інтимне життя українського жіноцтва від цноти до завершення репродуктивної функції – «Жіноче тіло у традиційній культурі українців».

Натомість «Чоловіче тіло…», як виглядає, обмежилось кабінетними дослідженнями (у бібліотечних фондах) здебільшого сороміцького фольклору.

Ця книга, безумовно, є цінною і цікавою. Наприклад , читач буде заскочений тим, як, творчо домислювались біблійські писання про першородність чоловічого тіла, як деталізувався в народній уяві процес творення чоловіка і жінки («В одній з легенд розповідається, що перші люди були зовсім «розпороті». Бог дав їм клубок ниток, аби вони зшили собі тіла. Адам шив знизу вверх, залишивши висіти кінець нитки. «Адамова жінка» шила зверху вниз, але ниток у неї не вистачило – так у людей з’явились статеві органи»).

Цілий розділ книги присвячений традиційним канонам чоловічої краси. Чому від вигляду козацького чуба «мліли дівчата та боялися втратити цноту до шлюбу»? Гаразд, не буду розкривати усіх принад видання, хоча мало не всі вони були «засвічені» у промо-публікаціях ще до виходу книги.

Чоловіки не позбувались сексуальності і після смерті. Наприклад, залишивши молоду вдову, чоловік приходив до неї змієм-перелесником і задовольняв її сексуальні потреби. Але тільки в тому випадку, якщо вона довго лишалась сама і сильно за ним тужила. Зміям-перелесникам присвячений цілий розділ видання.

Любовній магії (і суспільно підтримуваній, і засуджуваній), застосуванню «чоловічої сили» в господарстві,  інтимним хворобам і статевій немочі чоловіків також приділено чимало уваги. І звісно ж, любовним позам, часу і місцям для кохання. 🙂

Я хотіла написати відгук на «Чоловіче тіло…» ще у вересні, як доповнення до «Жіночого тіла…» Але зрозуміла, що мій відгук буде негативним і поставила книжку в шафу. Нині ж, коли мої емоції вже вляглися, можу спокійно сказати, що розчарували мене у цій книзі видавничі хитрощі та нехлюйство «КСД».

Обсяг тексту «Чоловічого тіла» значно менший, ніж обсяг «Жіночого». Воно й зрозуміло, у чоловіка немає стільки періодів у житті, як у жінки (пов’язаних з місячними, цнотою, вагітністю, пологами, клімаксом…), тож сильно пером не розгуляєшся. Але видавництво вирішило урівняти обидві книжки, включивши до «Чоловічого тіла…» силу-силенну ілюстрацій. Близько 90 репродукцій картин і фотографій різного часу (не лише того, що розглядається в тексті), кожна з яких займає по сторінці, у книзі є попросту недоречними. Вони зображують сільські сцени, портрети чоловіків, які не мають прямого стосунку до написаного, а лише заповнюють обсяг. Для порівняння, в «Жіночому тілі…» також є ілюстрації, але їх порівняно мало, вони не збільшені до розміру сторінки, а знаходяться всередині тексту. До того ж, вони доречні. Якщо в тексті розповідається, що жінка абортувалася за допомогою веретена, то й на картинці зображено веретено, а не молодиця у вишиванці.

Суттєве збільшення обсягу сторінок «Чоловічого тіла…» за допомогою ілюстрацій дозволило видавництву візуально урівняти обидві книги серії, а також продавати їх за однаковою ціною.

У «Чоловічому тілі…» зустрічаються цілі шматки тексту, копіпастом перетягнуті з «Жіночого тіла…» В принципі, ці шматки доречні і там, і там, однак виглядає це трохи дивно.

Інше, що мене негативно вразило – численні, просто численні помилки, одруківки, недоредаговані конструкції речень. Я не кажу про діалекти і говірки, які становлять ілюстративний матеріал тексту, ні. Я кажу про авторський текст, хоча в говірках також є одруківки у вигляді переплутаних літер, що знаходяться поруч на клавіатурі (видно, що цитати набирались автором вручну). Ці помилки неможливо не помітити, бо вони є практично на кожній сторінці! Що це – підсліпуватий коректор чи взагалі його відсутність? А зрештою – просто неповага до читача.

Коли авторка оголосила про вилучення із продажу і обгортання «Чоловічого тіла…» у целофан, аби прикрити його сороміцкість , мною ця книга вже була прочитана і фальшивість намірів видавництва зрозуміла. Єдиним сороміцьким місцем видання є штучно нарощений об’єм і численні коректорські лажі. Саме їх і прикривали целофаном, а не ці ваші пуцьки і ковбаски.

Антоніна Спірідончева

 

One thought on “«ЧОЛОВІЧЕ ТІЛО…» : чим воно розчаровує?

  1. Ігнатенко Ірина сказав:

    Власне, перед тим як перейти до коментування цієї рецензії, насамперед, хочу щиро подякувати її Авторці – українській журналістці та письменниці Антоніні Спірідончевій за інтерес та уважне прочитання обох моїх книжок по етнології тілесності, а також витрачений час для неупередженого написання текстів.
    Рецензія на «Жіноче тіло…» була написана пані Антоніною ще у 2013 році, коли світ побачило перше видання цієї книги. Текст рецензії був позитивним й всі бажаючи можуть прочитати його на сайті письменниці.
    Рецензія на «Чоловіче тіло…» вже більш критичніша і я, як авторка, хочу її прокоментувати, а також прошу пані Антоніну розмістити мою відповідь під самою рецензією на її персональному сайті, де вона й опублікована.
    Отже, умовно рецензія ділиться на дві частини:
    І) власне аналіз Рецензенткою безпосередньо мого авторського тексту, який в цілому є позитивним. пані Антоніна частково описує зміст книги, аналізує про що йдеться в розділах та зазначає що ««Ця книга, безумовно, є цінною і цікавою». Дякую.
    З критичних зауважень, можна виокремити такий пасаж: «Натомість «Чоловіче тіло…», як виглядає, обмежилось кабінетними дослідженнями (у бібліотечних фондах) здебільшого сороміцького фольклору.». Це не так) Книга написана на трьох видах джерел: опублікованих судових справах XVIII-XIX ст.; етнографічних джерелах сер. ХІХ – поч. ХХ ст. та фольклорі, й не лише сороміцького. Пісні, приказки, прислів’я є частиною фольклору й вони також були використані при написанні дослідження. Польові матеріали присутні, але у незначний кількості, на відміну від «Жіночого тіла…» чи «Народної медицини…» .
    Більш гострими є закиди щодо внутрішнього оформлення книги та її редактури/коректури :«…можу спокійно сказати, що розчарували мене у цій книзі видавничі хитрощі та нехлюйство «КСД».») – пише Антоніна Спірідончева.
    Власне, не дивлячись на те, що пані Антоніна, ніби відводить мене від свого критичного удару словами: «…це, звісно, не вина авторки», я таки прокоментую, бо прямо є причетною до книги).
    Рецензентка: «Близько 90 репродукцій картин і фотографій різного часу (не лише того, що розглядається в тексті), кожна з яких займає по сторінці, у книзі є попросту недоречними. Вони зображують сільські сцени, портрети чоловіків, які не мають прямого стосунку до написаного, а лише заповнюють обсяг (..)Суттєве збільшення обсягу сторінок «Чоловічого тіла…» за допомогою ілюстрацій дозволило видавництву візуально урівняти обидві книги серії, а також продавати їх за однаковою ціною.
    Відповідь Ірини Ігнатенко: Так, як і всі мої попередні видання, ця книга є ілюстрованою репродукціями картин українських художників, архівними чи приватними світлинами минулих століть. Стою на тій позиції, що візуальність краще посилює текст та його сприйняття. Як в «Жіночому…», так і «Чоловічому….» світлин оголених тіл наших предків немає й бути не може (хоча за логікою, ніби, саме вони були б доречними, щось на кшталт: про тіла пишемо, тілами ілюструємо). Використані в книзі ілюстрації не можуть бути і не є баластом, «сміттям»,ніби за який (а не за чистий текст) «змушений» платини Читач. Глибоко переконана, що розглядаючи старі світлини ми, сучасники, маємо унікальну нагоду побачити риси обличчя та статуру тіл наших предків, одяг в який вони своє тіло вдягали/прикрашали/захищали від негоди тощо. До слова: підбірка кожної ілюстрації/світлини вимагає немало часу й зусиль (пошук, опис, підготовка до друку тощо), тому деякі автори просто не хочуть займатися кропіткою підбіркою ілюстрацій до тексту! Ми ж займаємося, аби Читач не тільки читав, але й споглядав!
    Натупний критичний абзац від Рецензентки: «Інше, що мене негативно вразило – численні, просто численні помилки, одруківки, недоредаговані конструкції речень.»
    Ірина Ігнатенко: У виданні книги традиційно залучено багато осіб: письменник, редактор, коректор, дизайнер, художник, друкар тощо. Якщо хтось з них неякісно зробив свою роботу/ хал турив/недогледів тощо, то це, поза сумнівом, знижує якість самого видання, але найбільше за це перепадає Автору та Видавництву в цілому. Так, це є, на жаль. Наскільки мені відомо, винних у цьому промаху Видавництво покарало. Фінансово.
    І ще хочу сказати наступне, дуже-дуже важливе: я маю досвід не лише у написанні та популяризації книжок, але й їх виданні за власний кошт (без залучення грантів чи спонсорської допомоги). Так, «Жіноче тіло..» (зте видання) та «Народна медицина українців Середнього Полісся…» (І та ІІ ге видання) були видані виключно за мої особисті гроші. Я шукала фінансової підтримки для видання «Чоловічого тіла» (Див. сайт «Читомо» http://www.chytomo.com/…/irina-ignatenko-shukaye-blagodijni…) й мала плани видати книгу, можливо, більш амбітно з боку поліграфії, але ніхто так і не допоміг й не відгукнувся: а ні грошима, а ні виданням цієї книги. Ніхто, крім видавництва КСД!
    Особисто я, як Авторка, безмежно вдячна Видавництву за те, що вони таки видали цю книгу й досить значним накладом – 10 000 примірників. Саме завдяки Видавництво “КСД” , всі бажаючи таки мають можливість дізнатися більше про різні аспекти, пов’язані з чоловічим тілом у традиційній українській культурі. Наголошую та підкреслюю: аби не КСД, то ця книга й до нині була б не видана! Наразі книга є! Написана та видана, а отже доступна для прочитання, обговорень, дискусій, а в перспективі, з урахуванням всіх конструктивних критичних зауважень, удосконалена!
    Поміж тим, дорогі Читачі, шановна Рецензентко, вибачайте нам наші оддруківки та коректорський недогляд, але таки продовжуйте читати, міркувати, дискутувати!
    Ваша увага до наших книг (в будь-якій формі) – безцінна! Ми ж не зупиняємося, а працюємо та удосконалюємося надалі!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *