Осінні пензлики

754467

Шось надоїли мені всі ті галереї жіночих портретів, озлоблені і нещасні героїні, образи бунтарства… Хочеться чогось простого-простого, теплого і приємного.

Серйозно, про своїх злюк, мабуть, не скоро ще писатиму)))) Хіба про амазонок. 🙂

А зараз пропоную трішки теплої осінньої лірики. 🙂

Осінні пензлики

Осінні пензлики малюють день осінній,
Фарбують небо над дахами синім-синім,
І барви сонячні мазками дрібно-дрібно
Кладуть на листя, вікна, мов малята здібні;
Оббризкують доріжки, клумбочки, наддашшя
Густими краплями небесної гуаші,
Червоні пензлі, жовті – теплі і привітні
Пливуть в повітрі і лягають літнім-літнім
Пахучим сумом на долоні і волосся,
Виводять посмішки на лицях, блузах, сонцях,
Золотять ноги, шиї, плечі, губи, пальці
І, вислизаючи, летять в осіннім танці.

Осіння діва

Клюють горобці в споришах насінини,
А голуб купає в піску сизі крила.
У платті червоному діва осіння
Босоніж іде по асфальтових брилах.

Іще декольте дозволяє погода,
І сонце лоскоче засмаглу їй шкіру.
Вона оглядається зверхньо і гордо,
Ступає вже владно і поки що мирно.

Бурштинові кучері скріплює обруч,
І темні, як вишні, всміхаються губи.
Розхристаний вітер звивається й хоче
Здаватися теплим, легким і не грубим.

У парку

Так добре у парку, на лавці присівши –
У розквіті вересня, в лагідній тиші.
Вже сонце як друг – товариське, охоче,
І в щемну красу задивляються очі.

Сполоханий непідперезаний вітер
Кудлатій березі розчісує віти.
На клумбах ромашки скидають зернята
І мужньо під сонцем цвітуть амаранти.

Горить ліхтарями шипшина осіння,
А в когось сьогодні щасливе весілля.
Біжить наречена під струни фонтану,
За нею, з букетом весільним, коханий

І ловить долонями пасма гіпюру
Від пишного плаття. А біля бордюру
Стрічками прикрашені білі автівки
Застигли в чеканні легкої мандрівки.

Під віттям кущів на потертій підстилці
Ще двійко залюблених, в юному віці,
Сплелися у єдності вигинів-згинів,
Та дівчинка пестить спокуснику спину,

Він – пальцями водить по краю спіднички
І часом торкається білих сідничок.
А в когось уже, у любові і ласці
Біляві близнята соплять у колясці.

Осіння красуня

До сонця берізонька крутиться станом,
Обмахує тіні, вхиляється ніжно,
Неначе уперше за осінь – кохана,
Немов обірвала нитки із колишнім.

Танцює із вітром в важкому намисті,
У золоті плаття – яскраві смарагди.
Вона після ночі солодка і чиста
І мріє в цю осінь – любити і грати.

Всоромлено тягнеться клен до берези.
І поки навколо палає багаття,
Гілками незграбний і досі тверезий,
Підступно цілує розвітрене плаття.

Приборкати хоче цю пишну величність,
Що крутить вершечком, прудка і смішлива?
Та ж він нерухомо стояв цілу вічність,
І соки – сто літ, як застигли у жилах.

Заплуталась віттям тонким об гілляку
І вирвалась зразу з обіймів, патлата.
Він навіть відчути не встиг переляку.
Щасливий! І бач, не просив і не сватав.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *