ПОПЕЛЮШКА

Вона вишиває фату золотими нитками,
На білому платті протягує стежечки бісеру.
Навпроти, в подушках присівши, підморгує мама,
Тримає в руках простирадла з текстурами різними.

Чекати на принца – заняття буденне й натхненне –
Уся в килимах, покривалах шовкових веранда.
А в хаті пристелене ліжко – розбещені, певно,
Ці принци – тож ковдра пухова, подушки в трояндах.

Вона косить погляд в розвішені в хаті дзеркала,
Підкорює їх дорогою тонкою білизною,
Благає ікони, щоб принц їй натрапився вдалий,
Узяв з нею шлюб, полюбив і ніколи не вислизнув.

Вдягнулась в принцесу – несила уже Попелюшкою
Чекати тих принців… Нема!.. Не тлумачив казкар,
Що справжні принцеси не ставлять на принців ловушки
І вміють кохати без суконь, білизни й дзеркал.

 

© Антоніна Спірідончева, “Книжка на ніч”

Книжка на ніч - для сайту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *