НІЧ І ВОНА

Ніч і вона – у сýкенці білій з пацьорками
Дивиться з мосту старого у воду ставка.
Вітер волосся і поли їй з придихом цьомкає,
Ніч обіймає за плечі, гойдає містка.

Світ – чорно-білий: молочно виблискують лілії
З-поміж кружалець-листків, що вросли в береги.
Місяць зімлів у воді, лише зрідка домріює,
Як йому зорі і ніч в літній час дорогі.

Ніч і вона – задивляється в казку-дзеркалення:
Щедро розсипані зорі у чорній воді –
Місяцем хрещені, лілій свічками обрамлені –
Закарбувались красою в її самоті.

Ніч і вона – проникалась, закохана й вражена.
Вперся перилом їй в груди старенький місток.
Вітру всміхалась, а мріяла – про відображення,
Образ лишень – у воді ж бо немає зірок.

 

© Антоніна Спірідончева, “Книжка на ніч”

Книжка на ніч - для сайту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *