АНГЕЛ

Вона, та смуглявка, що зараз іде по алеї –
З думками сама, але так, ніби з кимось (удавано),
Вона, як і безліч звичайних безликих людей,
Безпам’ятно мріє в минулому бути ангелом.

…Як в неї були тоді білі незаймані крила
З м’якесеньким пір’ям… Ті крила – великі і дужі,
Такі, щоби високо в небо здіймати уміли
Її неземну на землі обважнілу душу.

…В житті не фартило, лиш зрідка бувала щаслива –
То, може, не білими крила були, а чорними,
Та якось упала на них божевільна злива?..
Вона би і чорним раділа по-ангельськи. Чом би й ні?

Їй дуже хотілося знати, що в цім її тілі
Жив ангел. А крила?.. – кимсь зрізано / вирвано / спалено,
Обрубки відпали, рубці зажили, і в лініях
Гнучкої спини хтось колись упізнає ангела.

 

© Антоніна Спірідончева, “Книжка на ніч”

Книжка на ніч - для сайту

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *