Записки літа – готую до друку “Малолітку”

***
Я от тільки зараз помітила закономірність (раніше якось не звертала уваги): при виданні книжок поети і молоді автори вміщують передмови/рецензії/відгуки, а більш-менш відомі автори, що видаються у серйозних видавництвах, передмовами і відгуками не заморочуються. Відкриваєш першу сторінку – і погнав основний текст. Не без виключень, звичайно, але якось так.

***
Ось таке я писала в себе в блозі більше року тому. Все-таки у мене дивовижна здатність затягувати час, бо “Малолітка” ще досі не видана. :)))
===

Вже близько місяця я насолоджуюсь відчуттям «усесказаності» і підведеною рискою. У середині лютого я закінчила писати збірку оповідань «Малолітка». Усі думки, що крутились у голові, лежали в пам’яті, були занотовані у щоденнику, усе те, що переминалось і бажало бути висловленим – висловилось у цій збірці! Усе було вписано в кілька заключних оповідань – сюжетами, діалогами, рефлексіями. А тепер залишилось надзвичайно легке і піднесене відчуття «я все сказала». Я відпустила тему «Малолітки», мені більше не хочеться її розробляти, вона більше не штурмує мої думки. «Малолітка» готова до вільного плавання.
А я… А я підвела риску. І сама вже почала дрейфувати в новій темі, яка зародилась ще минулоріч рядом віршів і яку мені захотілось продовжити, бо ідей ще багато. Поки що ці поетичні напрацювання я називаю «Картинами», бо це пейзажно-сюжетно-лірично-чуттєві замальовки, зібрані з елементів зовнішнього світу. Деякі з них вже опубліковані в інтернеті.

***
Якраз тоді, коли мені ніхто не заважає займатись моїми писацькими справами, мені починає заважати моя лінь. Да, і фейсбук.

***
О.Забужко: “Передмову… написав світлої пам’яти Михайло Стельмах – до речі тут згадати, єдиний, крім Дмитра Павличка, з-поміж усіх повоєнних радянських класиків, хто справді переймався долею майбутніх літературних поколінь: решта переймались головно собою і були або надто залякані, або по-людськи надто малі, щоб зважитися на всі ризики й самопожертви, які тягла тоді за собою діяльна поміч молодим літераторам…”

Колись і про наш час так напишуть. Думаю, багатьом сьогоднішнім, якщо не більшості, буде неприємно це читати. :)))

***
От цікаво: комусь подобається перечитувати свої твори на етапі, коли вже укладається книжка?
Мені в кайф перечитувати свіжонаписані. А щоб перечитати давніші – потрібні зусилля і сила волі.

***
Вичитую верстку своєї нової книги і напоролась на фразу, яка збила мене з пантелику. “Надворі було холодно – зима какала свої права”. Спершу я не могла зрозуміти, звідки ця непристойність взялась і головне, що малося на увазі (твір досить давній). Я навіть розчервонілась, бо це було і в інтернеті опубліковано отак і хтось це читав. Потім до мене дійшло, що там було “зима каЧала права”, але Ворд – штука надто мудра, видно, не знайшов у своєму словнику українською “качала” і замінив на те, що знайшов. Ну, дякую Тобі, Ворде!
Заради інтересу я поглянула, як цю фразу опублікували в альманасі “Нова проза”. Виявилось, що редактори “Нової прози” від гріха подалі залишили тільки першу частину речення, а зиму з її дивними правами (одразу ж і не здогадаєшся, що там з тією зимою відбувається!) просто викреслили. :)))

***
Учора і сьогодні я доклала неймовірних зусиль (перш за все сили волі), щоб прочитати усю верстку своєї “Малолітки”. Класна виходить книжка. Я навіть сама не думала, що, коли читати усе разом, моя писанина така класна :)))
Найбільша складність в читанні полягає в тому, що треба себе обдурити і читати так, ніби ти ці тексти бачиш перший раз. :))) Тоді як більшість речень я знаю напам’ять, не говорячи вже про сюжети. :))
Єдине оповідання, де мені вдалось взагалі відсторонитись від своєї причетності до тексту – “Світланка”. О, я там навіть плакала разом з героїнею, так чуттєво воно написане.

***
Вношу правки у верстку. В одному давньому оповіданні знайшлося таке:

“обписані лайками ліфти і сходові площадки”

Тепер слово “лайки” – це не тільки лайливі слова, але й інтернетні позначки :))) ех, треба правити :)))

***
Ну от і я побувала на ТВі! Останнім часом, переглядаючи френд-стрічку, складалось враження, що вир культурного життя перемістився туди (трохи іронізую, але піар-бомбьожка була неслаба, принаймні в моїй френд-стрічці :)))).
Лекції, які записувались – цікаві. Хоча я чекала лекцій, але розповідями про власні проекти лекторів цілком вдовільнилась. Проекти (“Культурний проект” Наталії Жеваго та “Платформа” – Олександр Акименко) – корисні, суспільно-затребувані, прогресивні і дивляться в майбутнє. Про них треба більше розповідати, рада, що це відбувається і в такий спосіб. Проектам хочеться побажати розвитку і успіху.
Від Віри Агеєвої чекала чогось більшого, глибшого, результатів власних цікавих досліджень. Такі очікування з’явились в мене після її книжки “Жіночий простір”, яку я прочитала свого часу з величезним інтересом, і від лекції чекала чогось на тому ж рівні. Але все одно було цікаво. :))
Дякую за запрошення на зйомки Ірині Славінській!

***
Сіла писати “осінню прозу”, а вийшло таке: :)))

Він озирнеться… та не помічатиме,
Як дух свободи зростатиме мачтами,
Як у вітрила напнуться легені
Й ноги лизатимуть хвилі зелені.

По-моєму, в цьому оповіданні про осінь віршів буде більше, ніж прозового тексту, бо вже є штук п’ять поетичних вставок. :)))

***
Робочий тиждень був плідним. Поки видавництво зволікало з моєю книжкою, кинувши сили на Країну мрій, вона погладшала ще на одне оповідання. Вкотре переконуюсь: усе що стається – на краще :)))

***
Вкотре переконуюсь: написати щось дійсно цікаве і читабельне (гаразд, редактор буде не зайвим) може людина, яка має якусь далеку від філології освіту, а пише, бо в кайф писати (друга філологічна – не рахується. 🙂
На жаль, пробитись цій людині зі своїми творами значно важче, бо всі майданчики презентації (літературні газети, журнали, альманахи… не будемо про інтернет, хоча професійні сайти теж сюди відносяться) окуповані, обплетені філологічними людьми, які “зазнайомлюються”, затусовуються один з одним ще зі студентської лавки.

***
От варто на когось наїхати, наприклад, на філологів, хоча це і не планувалось як наїзд… – одразу купа коментів))) А поки про себе та свою нову книжку пишеш – ех, мовчання… :)))

***
Сьогодні чоловік зазирнув у мій монітор і сказав: В один прекрасний день ти прочитаєш весь Фейсбук. :)))

***
Вчора я зіткнулась із тим, що деякі люди (на сходах Українського дому) мене запитували, хто я така, що я пишу і де можна почитати. Відправляти гуглити – якось несерйозно, переказувати – теж, хвалити саму себе – добре, але не переконливо.
Короче, сьогодні моя домівка перетворилась на міні-типографію: я верстала, друкувала, різала, степлерила…
Взяла тільки свої “бунтарські вірші” (інші не на часі, і то не всі, половина з яких не знайома з інтернетом), вийшла книжечка А6 з двостороннім друком на 12 сторінок. От тільки художнього оформлення немає, бо й часу бракує, і банально не вмію. :)))

399417_300160460081811_18363233_n

***
Почитала френд-стрічку… Бліна, як все політизовано, політико-електризовано…
Мені вже й не зручно у таку стрічку давати інфу, що в мене книжка готується, віршики пишуться… і взагалі літо, пляж :))))

***
До речі, поетична збірка від “Київ ПОЕТажний” виходить досить патріотична. Не банально патріотична, без шаблонів і пафосу. Одразу кілька авторів цікаво і глибоко підчепили тему.
Так виглядає, що буду писати передмову до цієї збірки. :))

***
Я ще раз перечитала цю рецензію на свою “Бізнес-провокацію”. Отримала масу задоволення. Правда, місцями хотілося сповзти під стіл – це вади моєї особистої скромності :)))

***
Це я відволіклась на фейсбук, щоб не писати свою Казку. :)) Ох, і довгуща ж вона в мене виходить! Ще й у віршах. Треба кидати фейсбук і повертатись до кориснішого, бо начитаєшся тут про Джоконду з-під клавіатури серйозного журналіста. :)))
А взагалі, читайте мою “Бізнес-провокацію”! Там про таких і подібних кадрів багато написано в добрій стьобній манері. 🙂
Були моменти, коли я переживала, що роман втрачає актуальність через зміну телевізійного ринку, але завдяки “професійній журналістиці” він ще довго буде актуальним. :))))

***
Щодо третьої книжки, яка ще тільки готується до друку – подивлюсь, до чого доведуть спільні (проте незлагоджені) дії художниці та дизайнера – і, якщо все гут, викладу дизайн обкладинки. :)) Це буде збірка оповідань “Малолітка”.

Анотація

«Малолітка» – книжка дівчача. До неї увійшли твори, в центрі яких стоїть молода людина з її внутрішнім світом, прагненням, переживаннями. Людина, яка шукає свій шлях у житті і часто впирається у закриті двері, яка залишається сам на сам зі своїми проблемами і якій доводиться бути сильною. Проблеми соціальні, зіпсовані стосунки з батьками, непорозуміння з подругами, відчуття несправедливості, викривлене бачення благополуччя. Теми здоров’я, кохання, майбутньої професії, творчості.

***
Я так бачу по стрічці, що народ розділився: кому Медвін, а кому Форум.

***
О, дописала сьогодні віршик, простенький і легенький, не переобтяжений змістом і новизною, який перекидався в мене вже багато часу, бо ліньки було витрачати на нього сили)))

Хижаки

У мене роман напишеться,
Вже знаю сюжетні кроки…
Вона буде – світською львицею,
А він – одиноким вовком.
У неї – зіркові миті,
У нього – кохання згубне,
Вона випускає кігті,
А він – пожовтілі зуби.
У неї лискуча шкірка,
У нього за вухом рана
Роз’ятрена, якось гірко
Він мріє про неї, звабну.
А в ній – ненаситний голод,
І запал кохання вистиг.
І він, обірванець голий,
Виходить з лісів тінистих,
Для чогось відбивсь від зграї,
Полишив узлісся всує…
Я лиш одного не знаю,
З них двох хто кого вполює?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *