В журналі “Стіна” надрукували мій вірш “Любовь природы”
Любовь природы
И где ты видел водопад любви,
Который на пути сметает камни?
И где ты видел сумасшедший вихрь,
Который мчится вслед за облаками?
Ты видел где-нибудь влюбленные снега?
А слышал, чтобы дождь стучал о чувствах,
Чтоб о любви стонали холода
И песни пели отпечатки грусти?
Ты видел искры возбужденных вод
Или причуды обезумевшей погоды?
Боюсь, что … да. Хоть жизнь идет вперед,
Но неизменна к нам любовь природы.
Не вянет, но и не всегда цветет.
Любовь стихий не назовешь игрою,
Любви не страшен тяжелейший гнет.
Она умрет от пытки нелюбовью.
2001 г.
Стіна № 3-4, 2011 р.
В журналі “Дніпро” надрукували мій вірш “Малювала художниця море”.
Малювала художниця море
Малювала художниця море – красивий пейзаж –
Його бризки і блиск яскравіли в тонах акварелі
(Поки стопи вмивалися хвилями, з джинсами аж).
Пізнє сонце прибилось до літньо-похилої скелі.
Недосяжною стала ядуча блакить-глибина,
А під берег хтось крапнув яскраво-зелених парфумів.
Гострі камені, ранені силою моря чи дна,
Обливались водою, тамуючи спрагу, як юні.
А за рамками – пил, вантажівками возять цемент –
Обгинають картину, як воду окреслює берег.
Там будують готелів каскад і новий бізнес-центр,
Для яких у художниці мало чи вмінь, чи паперу.
2011 р.
Дніпро № 7, 2011 р.
В журналі “Дніпро” надрукували мій вірш “Брейкін-ньюз”
Брейкін-ньюз
Осінь сіра посвітліла,
Сонце вирвалось із хмар,
І пройшовся світом білим
Актуальний коментар:
«Брейкін-ньюз! Беззуба осінь
Відступила без боїв.
Вже весна на кожнім кроці!» –
Телевізор вправно плів.
«Несподівані новини, –
Здивувалася весна, –
В мене повно справ на зиму…
Ох ця тележовтизна…»
Потім вийшла з мікрофоном:
«Люди! Що за шум і гам?
Мій прихід – це брязкіт, гомін,
А не ваш телеекран!»
Клацнула зубами осінь:
«Вам невдячність – на біду…»
А зима в своєму блозі
Записала: «Що ж. Я йду».
Дніпро № 10, 2011 р.
В журналі “Однокласник” надрукували зразу три мої вірші: “Брейкін-ньюз”, а також “Вечірня сукня” та “Намисто”.
Намисто
Відспівалося літо. Тим часом і ми
Розлетілись, як те жовте листя.
І прямує самотність назустріч зимі
З подарунком на згадку — намистом.
Телефонний дзвінок запросив на вечірку,
Натякнувши на зустріч півсловом.
Ми не бачились довго, але моя зірка
Хоче вірити в свято любові.
Віднайшла у забутій шухляді намисто,
Подароване милим ще влітку.
Та вдягнуть не змогла — розлетілись барвисто
По кутках зірочки-намистинки.
1998 р.
Вечірня сукня
Влітає крізь відкриту шибку злива,
А на мені одягнута легенька,
В якій я неприховано вродлива,
Вечірня сукня на тонких бретельках.
Мені жбурляє дощ на плечі краплі,
Лякає, злиться. Чи ревнує?.. Всі
Хай поглядом їдять і плечі, й плаття,
Як йтиму від під’їзду до таксі.
Зберу ті погляди і зникну у машині,
Немов з трофеями, і буду переможно
Дивитись в дощ і думати: мужчинам
Чи солодко, коли чогось не можна?
2010 р.
Однокласник № 10, 2011 р.