КОХАННЯ У ПОВТОРІ

Я сиджу у м’якенькому кріслі,
Не сприймаючи радіохвилю.
Всі думки виливаються в стисле:
Я нещасна чи, може, щаслива?

Я встаю і ходжу по кімнаті,
Склавши руки, дивлюсь у вікно.
Я не знаю, чи вмію кохати,
І майже не вірю в любов.

За вікном розважається вітер,
І про щастя шепоче зима.
Але серце моє не розкрите,
І, по суті, живу я сама.

Протяг штори потроху гойдає,
Я спираюсь руками на стіл
І пригадую вогник кохання,
Що давно у мені догорів.

Я живу, я продовжую жити,
Хоч сумую, мабуть, не востаннє.
Я сьогодні змогла зрозуміти,
Що тьмяніє в повторах кохання.

 

2001

© Антоніна Спірідончева, “Весна-поетеса”

Весна-поетеса, обкладинка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *