ВІРЮ В УДАЧУ

Я пронесла крізь сніги й заметіль
Ці почуття. А для чого — не знала.
Вирішив ти, що від них утекти
Краще. І далі шукатимеш славу.

Ти хочеш усе, але сил досягти
Нема, треба більше терпіння і часу.
Тобі значно легше забути й піти…
Це в мене кохання, сліз море, образи…

…Стеріг мене поглядом і обіймав.
А пам’ять багата на різні дрібниці.
Ти так про кохання мені й не сказав.
Це я закохалась у твоѕї зіниці.

Ти граєшся сонцем, я плачу дощем.
Ночами гуляєш і сієш розлуку.
У серці моєму непроханий щем,
Ти — далі ховаєш то очі, то руки.

А я не боюся ні зливи, ні бур,
Снігів не страшуся, за сонцем не плачу,
Сумую одна, потихеньку живу
І все іще вірю у справжню удачу.

 

1999

© Антоніна Спірідончева, “Весна-поетеса”

Весна-поетеса, обкладинка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *