БОЇШСЯ НЕВОЛІ

Холодне весняне світання
Задмухало сонне кохання.
Вечірнє багаття любові
Уранці позбавили зброї.

Тим вечором ти була п’яна,
Кохалася, наче востаннє.
А вранці була вже твереза
І зважила все на терезах.

Тебе гризла думка єдина:
«Нехай це кохання загине.
Воно не завдасть мені болю.
Я дуже боюся неволі».

 

2000

© Антоніна Спірідончева, “Весна-поетеса”

Весна-поетеса, обкладинка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *