БЕЗТЯМНОЇ ЗАКОХАНОСТІ МИТІ…

Безтямної закоханості миті
Ми із тобою залишили в літі.
Бажаючи веселощів в дорогах,
Зронили щастя крихточку на сходах.

Минали дні. Із кинутого слова
Змарнілу вітер дмухав колискову,
І сонце усміхалося промінням,
Але ніхто вже не тримав в обіймах.

Пронизує чомусь холодний протяг,
Не гріє сонце, не рятує одяг.
Накидано у серце тонну снігу,
Метіль мете, чекаю на відлигу.

 

1998

© Антоніна Спірідончева, “Весна-поетеса”

Весна-поетеса, обкладинка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *