БЕЗВИХІДЬ

Ночі на зміну приходить світання,
Ніч припиняє своє існування.
Сонце встає і невиразно світить,
Цим заганяючи ніч у безвихідь.

Плаче й сміється маленьке кохання,
Що пробудилось від цього світання,
Що полилося, як завжди, в безмежність,
Тільки не дбаючи про обережність…

…Зникли простори й безкрайні рівнини,
Світ розділився на дві половини,
Шлях утікав й шепотів: не любити…
Далі — сплетіння доріг… Чи безвихідь?

 

1999

© Антоніна Спірідончева, “Весна-поетеса”

Весна-поетеса, обкладинка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *